БЕНТЕЖНІ МАНДРІВКИ ПАМ’ЯТІ

Автор: ІГОР ФАРИНА
член НСПУ, лауреат премій імені братів Лепких та імені П. Кулішам. Шумськ на Тернопіллі

Гонтарук Любов. Мамина вишенька. Новелістичний роман. Київ: Прометей. 2020.—168 с.

        1.РІЗНОБІЧНА ТЕМАТИЧНІСТЬ

     Якщо книжка не зачіпає потаємних струн людської душі, то її автор безповоротно марнує час над білими аркушами. Напевно, й найдосконаліша премудра електроніка не підрахує скільки разів літературним критикам доводилося повторювати. Ти маєш знову вдатися до «відкриття».                         

      А спонукачем до нього стала «Мамина вишенька» Любові Гонтарук. Чому? Не думаю, що відповідь на цю тривіальність захована за сімома замками. Вже навіть з анотації до цього видання стає зрозуміло, що письмачка  сама вирішила напитися життєдайної водиці з криниці пам»яті, узрівши в ній те, що нуртувало з дитинства.                                                                                                                                                         

       Ця тема є очевидною вже з першого твору, який «позичив» назву усій книзі. (Вже наймення дає підстави говорити, що за подібним принципом було «Час найкоротшої тіні» Катерини Мотрич. «тільки світу»  любові Пономаренка.)                                                                                                                                                   

       А після цих дещо загальникових  міркувань про назву першого твору «упірнемо» у його конкретику і побачимо, що авторка знайомить з деревцем, яке й підштовхнуло до споминів, розповідати про нього цікаві історії. (Зрозуміло, що маємо  перед собою спогадання з височіні літ,  але без менторства дорослості). І  розмові про крота, який підривав вишеньку й вона могла всохнути, і розповідь про п»яненького  пузатого дядечка, який легковиком  в»їхав у дерево, панує цей  мотив.

     Такою є конкретика, з  якою не посперечаєшся, та водночас ота «Мамина вишенька», образно мовлячи, є тією високою орбітою, навколо якої крутяться всі події.

     Твори є своєрідними посібниками,  які навчають… Зосібна навчають любити ріднизну. Про старовинне містечко розповідає новела «Вишнівець», а про рідне село Великий Кунинець – твір «Озеро». Зосібна, навчають поваги до родини,  бо оте шанобливе звертання до батьків на «Ви» викликає тільки позитивні емоції. І це бачимо на прикладі текстів,  «Тато» і «Біологічний годинник». Зосібна, навчає любити людей, які залишили непозабутній  слід у твоїй душі. Цим пронизані новели «Учителька» , «Тітка Мотря».

      Розповіді про виховну роль  дорослих людей у житті доповнюють образні оповіді про сільські святині  повоєння «Бібліотека», «Мій Хрещатик». Не можуть не викликати теплих спогадів «Жаби» і «Чай любові».

     На прозу Любові Гонтарук і її тематичність варто подивитися  ще з однієї дзвіниці. Бо на мою думку, вона порушує одну  важливу проблему, що авторка зробила мимоволі. Її суть справи є такою. Існуючі  на нинішній  день  прозотексти можна розділити на дві частини.

    До першої відніс би твори, в яких письмові (незалежно від статі) віддають перевагу грі власної уяви, хоча ця фантастичність опирається на здобуті знання та досвід. Тут, мабуть, варто назвати твори Лесі Холодюк, Надія ковалик… Зрозуміло, що такий спосіб передачі думок в кожному випадку має свої нюансики, та впевнений, що це немає жодного значення. Бо суть полягає в  тому, що такий спосіб прозомислення є конче необхідним для красного письменства.

     Як наявність творів з другої частини мало уявного поділу. А до неї зараховував би тексти, автори яких ретельно і образно  змальовують побачене та пережите, не приховуючи того, що висловлюють емоції від першої особи. Тут, засібна, назвав би імена Лесі Білик,  Марини Гримич, ( хоч іноді й у них, бувають винятки)…

    Якщо висновкувати  з цього поділу то авторку «Маминої вишеньки» можна зарахувати до другої категорії літератів. Через те, що цей твір неприховано відображає власний досвід.

     Та, очевидно, тут не слід вдаватися до однозначності. Адже, скажімо, у доробкові краянки є й твори, в яких найголовнішою виступає гра уяви й немає значення та обставина чи у творах  існують елементи фентезі чи авторка доторкається до реальності, котра може поставати в різних іпостасях. (Згадаймо хоча б романи Любові Гонтарук «Сироп Кероба», «Код Нібіру», «Ключ від раю» «Я війна»…

     Індивідуальність світлосприймання? Безумовно!  Та водномить вона дає підстави  сказати про проблему і в узагальнюючому плані.  Бо маю наголосити, що авторка не виглядає самотньою на всеукраїнському тлі. Бо поєднання характеризує творчі шукання Оксани Думанської, Марії Ткачівської…

  1. ДАНИНА ВИРАЖАЛЬНОСТІ

     Ніхто, мабуть, не заперечуватиме, що сув»язь  уяви та відображення реальності у прозотекстах Любові Гонтарук є важливою складовою тематичності. Але вона, ця проблема, носить на собі познаки виражальності. Так би мовити гостя з помежів»я.

      Важливе питання. Та не тільки воно має загальниковий характер. Наголошу хоча б на тому, що все більшає загін поеток, які успішно освоїли прозомовлення. До уже до певної міри відомих  Наталії Білоцерківець, Марії Матіос додав би Ольгу Яворську… (При бажанні кожен міг би продовжити цей перелік.)

     Якщо мати на увазі цей момент, то напевно, слід зауважити, Любов Гонтарук дебютувала у літературі як віршарка, явивши вибагливим читачам чудову  збірку «Джерело», після якої була ще 21 поетична книга.

     Слід також наголосити на деяких особистісних моментах. І передусім заслуговує на увагу мовленевість. У творах нерідко натрапляємо на цікаві літературні тропи, несподіяні слововияви.  Позитивні ролі відіграють також крилатослів»я  живописане  словом. По – своєму високо відгукується у «Маминій вишеньці» і діалогічність.

    Коли говорити про літературні тропи Любові Гонтарук, то впадає у вічі те, що у книзі мирно сусідують метафори, порівняння, та епітети. Вже у першій новелі «Мамина вишенька», багатьом, напевно, сподобається фраза про те, що дерево делікатно влізало своїми ногами в копанку. Метафорична гарнота. Але вона не є поодинокою. «Сонце може зайти в льох через люфт» (новела «Сонце»), «Хочеться в золотому листі купатися», (новела «Грип»).

   Книги також «засіяні» порівняльними вдатностями. «Чоботи так і залишилися в ріллі, мов острівці», (новела «Чоботи»), «сила людини – категорія генетична» (новела «Бібліотека»), «хлопців було – як кіт наплакав» (новела «Мій Хрещатик») Зацікавлюють й епітети, серед яких уздріваємо, «парад цвітіння», «інженерія татової душі», «Хрещатик мого дитинства»…

    Та балакати хочеться не тільки про ці словесні чарівності. Бо вистачає  й вартісних слововиявів. Ми уже й не дивуємося, коли натрапляємо на «Булінг», чи «Ровер», бо уже звикли до таких  рідковживаностей та діалектизмів. А от «осередок» (кусок олівця), «скави» (землероби) пофарбовані несподіваністю.

     Барва несподіваності є і на крилатослів»ї Любові Гонтарук.  Правда, тут варто додати, що на ньому є колір жіночої ніжності. «І маленьке дзеркало має свою поверхню». «Ніщо так не лікує, як любов»…

     Нерідко у «Маминій вишеньці» малими господиньками стають пейзажинки. «Ляжеш на траву, заглянеш знизу в суничник і рвеш губами  солодкі ягідки, а вони пручаються й не хочуть попадати в рот (новела «Чай любові»), «Усім квітам потрібне сонце, а калачики так тягнуться до світла, що прямо вросли в шибку, не говорячи про широкі листка фікуса» (новела «Сонце»).

       До виражальності належить й ще один момент. «Мамина вишенька»– спогадальний монолог людини, бо авторка описує усе від імені першої особи. Себто від себе. І ще приватливіше виглядають на цьому тлі діалоги окремих дійових осіб, які є контекстово дорогими.

       ….Можливо, варто зосереджувати увагу на інших питаннях, коли йдеться про виражальність прозотексту, та як би там не було, все в кінцевому результаті зведеться до мовленевих аспектів.  Логіка життя, яку намагають вперто заперечувати  деякі літератори «патріоти.» Лише лексика твору промовляє про неординарність творчої особистості.

            3. НЕОДНОЗНАЧНА ГОСТРОКУТНІСТЬ

        Якщо усі вищезгадані акценти однозначно налаштовують на позитивізм читальницького сприймання, та є й неоднозначності.

   Одна з них стає доступною, хто візьме в руки цю книгу. На твердій обкладинці вже під назвою написано,  «Новелістичний роман». Цікаве означення. Звичайно, напевно було б балакати про «роман у новелах»… За останнє десятиліття ми вже перестали дивуватися  появ роману – дослідження, роману  — есе… Можливо тут є новизна, яка ще не всім є зрозумілою.

     Або таке. Починаєш читати новелу і натрапляєш на дивність. В якійсь мірі злишся на себе за несприйняття такого методу висловлення думки і подумки шукаєш синоніми. Підступ?. Та не бачу його, сама авторка підштовхує до шукання їхнього ряду. У новелі «Сонце» є аж 12 синонімів до слова «горизонт».

     Відмову  від пошуку  синонімічного ряду можна вважати своєрідним творчим ходом ( навіть при її неорганічності), то слова «цеп», «лишній» викликають думку, забарвлену смутком.

  1. ПОГЛЯД У МАЙБУТНІСТЬ

     А перед цим була книжка «Я — маленька липка» — перший бентежний доторк до спогадів подаленілого  у часовимірних площинах дитинства.  «Мамина вишенька» — продовження теми.  А завершить її, як стверджує  сама Любов Гонтарук, книжка «Голубі журавлики».

      Та сумніваюся, що більше не буде повернення. Бо ж не може душа відмовитися від щемливих  споминів. Чи не так?

Leave a Comment