Брусилівська гілка давньокиївської мови

Автор: СТАНІСЛАВ ГУБЕРНАЧУК

Землі нашого району належать до тих територій, які давно привернули особливу увагу вчених, що вивчають історію мови. В першій половині XIX століття в Європі, в тому числі й Росії, виник жвавий інтерес до історії свого народу, його звичаїв мови. В зв´язку з цим серед вчених Росії виникла, зокрема, цікава для нас довголітня полеміка. Хто заселяв стародавній Київ та землі навколо нього за часів Київської Русі? А звідси, яка мова звучала в тодішньому Києві?

Певні можливості для з´ясування цього питання були. Крім так званого порівняльно-історичного методику вчені мали писемні (рукописні) пам´ятки часів Київської Русі. Проте, ті рукописи були написані не живою розмовною мовою (а про це достовірно знали всі вчені), а штучною, так званою церковно-слов´янською. Ніхто такою мовою ніде не розмовляв – вона була створена на основі кількох південно-слов´янських мов і згодом пристосована для писання документів, книжок.

Із середини ХІХ століття до початку ХХ століття десятки вчених проаналізували давньокиївські рукописи і узагальнили згадувані описки писарів. А це були десятки виключно українських слів, велика кількість притаманних тільки українській мові звукових (фонетичних), словотвірних (морфологічних) ознак, а також способів побудови речень. Найвагоміший внесок у вирішення питання про мову стародавнього Києва зробили найавторитетніші мовознавці кінця ХІХ століття – початку ХХ століття росіянин академік Шахматов та українець академік А. Кримський. Незалежно один від одного вони переконливо довели, що стародавній Київ був україномовним. І їх підтримала більшість учених Росії. Важливо, збіглися думки Шахматова й Кримського щодо визначення земель, де найліпше збереглася та старокиївська мова. Це середня та північна Київщина, Чернігівщина, Житомирщина та Волинь.

Для нас жителів Брусилівського району, дуже цікавим є визначення академіком Шахматовим основного ядра сучасних носіїв давньоруської мови. Він доводить: «…тип давніх домонгольських киян найбільш чисто представлений жителями Радомишльського повіту… і сусідніх повітів Волині».

Це дуже й дуже відноситься до нас, брусилівчан, адже, коли Шахматов писав ці слова (1899 рік), землі нашого району входили до складу саме Радомишльського повіту Київської губернії. Таке узагальнення Шахматов зробив на основі грунтовних багаторічних мовознавчих та історичних досліджень. Він, зокрема, виходив з того, що ті вкраплення рис української мови, якими рясніють давньокиївські рукописи, в багатьох випадках є нормою для нашого мовного ареалу, тобто так званих середньонаддніпрянських говорів з деякими рисами північного наріччя. Приведу деякі приклади і ви самі переконаєтесь у тому.
Отже, скажімо, писарі давнього Києва дуже часто поплутували в словах склади –ра, -ря, та –ру, -рю. Вони, приміром, писали: творю, кесару і кесарю, Лазара і Лазаря. Ми в селах нашого району робимо те саме, говорячи: твору (замість – творю), шахтару (замість – шахтарю), косара (замість – косаря). В давньокиївських рукописах зустрічається зміщування звуків -к- з -т-, наприклад у написанні одних і тих імен: Маркіян і Мартіян, Овдок´я і Овдотья. В говірках деяких наших сіл таке зміщування наявне, наприклад, в словах кісто (замість – тісто), кісний (замість – тісний). Давньокиївські писарі часто перед йотованими вживали звукосполучення – ми, що робимо й ми: мнясо (замість – м´ясо), мняти (замість – м´яти), памнять (замість – пам´ять).

В давньокиївських рукописах часто зустрічаються дієприкметники із закінченням –аний, -яний замість –ений. В багатьох наших селах теж говорять: посажаний (а не посажений), засмоляний (а не засмолений). Як видно з рукописів, наші предки в закінченнях багатьох прикметників множини вимовляли звук –и замість –і, наприклад, буси (замість – бусі), добри (замість – добрі). Це характерно й для сіл нашого району. В стародавньому Києві були, так би мовити, модними зменшувальні власні імена з формантою –ша. Так, скажімо, Святослава ще називали Святоша, Мстислава – Мстиша, Володислава – Володша. В селах нашого району донедавна жили чи доживають віку діди: Антуша (Антон), Гавруша (Гаврило), Лавруша (Лаврін), Павлуша (Павло); баби: Даша (Дарія), Уляша (Уляна). Гадаю, прикладів досить, аби переконатись, чим керувався Шахматов, виділяючи наш край – саме в нас найліпше збереглася мова, якою говорили жителі стародавнього Києва.

Докази мовознавців, що стародавній Київ та навколишні землі населяли прямі предки сучасних українців, підтвердили в наш час антропологи – вчені, які займаються вивченням показників частин людського тіла. Ці вчені довели, що сучасні українці середньої України, Полісся та Волині за всіма антропологічними даними близькі до літописних полян, сіверян та деревлян. Саме ці етнічні групи в IX столітті об´єдналися в державу під назвою Русь і ця назва з розширенням держави поширювалася на довколишні землі. Зрозуміло, що ми належимо до жителів середньої України, а до того ж історики відносять території навколо річки Здвиж (літописна назва Здвижень) до земель літописних деревлян.

Щодо самої нашої колишньої самоназви – руси, то мова сіл нашого району як пряма спадкоємиця мови русів, дає підстави для певного припущення. Походження нашої самоназви вчені шукають і в Скандінавії, і в Причорномор´ї, і навіть у далекій Індії. Лиш дехто вважає, що назва руси виникла на нашій споконвічній землі і пішла від переважної більшості серед нас русявих людей. Дійсно, згідно з даними антропології, в середній Україні, Поліссі та Волині близько 50 процентів людей русявих, 5 процентів – білявих, решта – чорні, але не синяво-чорні (тобто, не абсолютно чорні). Цілком вірогідно, що тисячу (чи тисячі) років тому ми могли себе називати просто й зрозуміло: руси (русяві) люди, вимовляючи в цьому прикметнику у відповідності з давньокиївською мовою (а, отже, й теперішньою мовою нашого району) в закінченні звук –и, а не –й. А те, що українці люблять розрізняти людей за кольором волосся, промовисто показують наші прізвища: Чорний, Білий, Русий, Червоний і похідні від них. Виходить, ми можемо припустити, що розгадка походження колишньої самоназви українців знаходиться в говірках жителів нашого району та сусідніх земель.

Leave a Comment