Містечко Брусилів

Мiстечко лежить на торговельнiй дорозi iз Житомира в Київ бiля рiчки Здвиж. Назву свою мiстечко одержало вiд слова “брус”, поскiльки воно завдячує своїм пiднесенням торгiвлi брусом i взагалi лiсом. Одне урочище на пiвнiчному заходi називається Батиїв, що натякає на дуже paннє iснування Брусилова, хоч у лiтописах дотатарського перiоду вiн не згадується.

В першiй половинi XVI столiття він стає вiдомим тим, що з 1541 року перебуває в розпорядженнi Києво-Печерської лаври, пiсля того, як схимниця печерська Пелагея Брусилiвська заклала це своє село архимандриту Веніаміну в cумі 15 кiп литовських грошей (згідно з дослідженнями М. Максимовича архимандриту Іону Деспотовичу). В 1573 роцi означену суму повернув монастирю i вступив у володiння селом київський хорунжий Яцько Бутович (племiнник Пелагеї по батьку).
В 1574 роцi польський король Генріх IV надав цьому самому Бутовичу привiлей збудувати тут замок i заселить мiстечко для оборони земель Волинських вiд татар. А пiсля Брусилiв кiлька разiв зазнавав їхніх (татарських) набiгiв i коли накiнець був абсолютно спустошений, то король Стефан Баторiй для вiдновлення мiстечка i залучення в нього жителiв дав у 1585 роцi тому ж Бутовичу новий привiлей, яким надав жителям мiстечка Магдебурзьке право, а також дозволив мати по одному ярмарку в piк i торг кожного тижня.

Ще в 1641 роцi знаходимо Брусилiв у власностi Бутовичiв, без сумніву православних, про що свiдчить Євангелiє Євдокиї Семенiвни Бутович, яке до сих пiр зберiгається в однiй iз брусилiвських церков.

Через одруження із Маґдаленою Бутович місто Новий Брусилів дістався Юрію Голубу. Це був другий шлюб п. Маґдалени – в першому вона була за п. Павлом Стрибилем від котрого мала сина Стефана, що знаходився на опікунстві у дядьків.

5 листопада 1630 р., М. Голуб, разом із своєю сестрою Оленою Лішко ділять спадок за померлим батьком. Маґдалені дістаються маєтки: м. Новий Брусилів, сс. Морозівка та Дивин. Таким чином Брусилів опинився в “Голубщині”. Фіксуємо Новий Брусилів, за п. Голубом у 1644 р.
Після Корсунської перемоги армії Гетьмана Зиновія Хмельницького, коли коронні війська покинули Київщину, татарська орда спрямувала туди свої загони у пошуках ясиру. Як оповідає очевидець тих подій Яким Єрлич, що на Київщині залишились самі селяни, які не були захищенні від татар – ні козаками, ні своїми панами. Орда йшла через Паволоч, Котельню, Брусилів і Радомишль. І тільки Юрій Голуб із власним загоном захищав брусилівщину і декілька тисяч в´язнів звільнив з полону. В заповіті, який склала Маґдалена Голуб у 1648 р., адже саме вона була власницею міста, Брусилів по її смерті (дата занесення до актових книг Житомира 1650 р., можливо і є датою смерті М. Голуб) передається її синові від першого шлюбу Стефану Стрибилю.

У 1746 році Брусилiв належав братам Ольшанським: Юpiю, старості Овруцькому та Михайлу, підкормію Луцькому; а після смерті їхньої перейшов за заповiтом до Фадея Чацького, який збудував у Брусиловi капуцинський римський монастир, хоч римлян (римокатоликiв) його час тут було ще менше, ніж тепер. Дворяни Чацькi – гербу Свівка, процвiтали iз самого свого початку у воєводствi Познанському. Із Чацьких Насецький особливо прославляє Анну за те, що “в належному їй мiстечку вона нi за що не дозволила збудувать православну церкву, між тим, як латинські костьоли не тільки в своєму, але i в чужих маєтках і де в них не було нiякої потреби, поновлювала i збагачувала щедрою рукою”.

Дiд теперiшнього власника Фадей Чацький вiдомий гарячою участю в закладаннi на Волинi польських училищ iз переслiдуванням у них всього українського. Пiсля багатьох переходiв вiд одного власника до iншого Брусилiв тепер належить Віктору Чацькому, що живе в iншому своєму мiстечку Порицькому Волинської губернiї.

Нинi жителiв обох статей у мiстечку православних 1732, римських католикiв 68, євреїв 3456. Невеличка частина мiстечка i 242 десятини землi належить Свiрчевським Олександрi та Петру i ще менша Mapiї Домбровськiй. У Брусиловi є горiлчаний завод, на якому виробляється вiдома в тутешнiх мiсцях Брусилiвська солодка горiлка. В торговельному вiдношеннi Брусилiв разом iз Коростишевом та Чорнобилем – найважливiшi пункти в Радомишльському повiтi як складськi мiсця товарів мiсцевого походження. Тут вироби Радомишльського повiту: дьоготь, смола, дубова кора та iншi дерев´янi вироби i витвори вимiнюються на привознi iз пiвденних мiстечок сiль, хлiб, шерсть i солону рибу.

В мiстечку дві приходськi православнi церкви – Воскресенська i Вознесенська, обидвi дерев´янi 5 класу. Воскресенська церква, за найточнiшими розшуками, здiйсненими теперiшнiм її священником Платоном Демченком, збудована в 1738 роцi при священнику Гаврилу Спорадовичу на мiсцi старої, з 1711 року iснуючої. У Воскресенськiй церквi примiтне Євангліє, у 1636 роцi видрукуване з пiдписом, що воно пожертвуване в 1641 роцi панею Євдокією Семенiвною Бутовичiвною.

Вознесенська церква зведена в 1845 роцi замiсть згорiлої. У Брусиловi є 2 молитовнi будинки єврейськi, крім синагоги; збудованої в 1850 році, яка видiлясться розмiрами та прикрасами у єврейському дусi. Латинський костьол, збудований Чацьким у 1782 роцi, кам´яний, дуже гарний i стоїть на панiвному мiсцi був капуцинським монастирем.