З ІСТОРІЇ БРУСИЛІВСЬКИХ ВУЛИЦЬ. ВУЛИЦЯ ЮЛИМСЬКА

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Чимало краєзнавчої інформації заховано в закутках старих вулиць, а їхня історія часом слугує ключиком до розгадки багатьох таємниць минувшини  того чи іншого населеного пункту. Брусилів — не виняток. Протягом минулого століття вулиці нашого містечка кілька разів змінювали свої назви. Навряд щоб жителі сучасного Брусилова чули про такі вулиці, як Юлимська, Олексіївська, Міщанська, Пожарна, Гаванська чи Бережанська, як і про Рундучний, Поштовий, Замковий провулки. Напевно, при згадці Базарної площі брусилівці вкажуть на площу перед нинішнім базаром, хоч насправді вона розміщувалося зовсім в іншому місці. Від початку XX століття лише три теперішні вулиці Брусилова зберегли свої назви: Цегельня, Костельня та Круча.

Насправді, старих вулиць у нашому містечку не так вже й багато, але всі вони існують досі, щоправда під новими іменами. У цьому дописі мова піде про вулицю, яка нині носить ім’я уславленого оперного співака, народного артиста СРСР Євгена Червонюка. Все ж, якщо бути точним, то Євген Червонюк народився на сусідній вулиці Митрополита Іларіона, знаній колись як 1 Травня.

З давніх-давен нинішня вулиця Червонюка мала однобічну забудову. На початку минулого століття вона розміщувалася ближче до правого берега річки Здвиж, яка текла тут у широкому руслі. Мешканці старшого покоління добре пам’ятають як у 1970—80-х роках під час весняних повеней чи літніх злив річка розливалася і затоплювала людські городи. Нині лише кілька садиб зберегли своє первісне розташування: за номерами №№ 16, 26, 31. Теперішні будинки повиростали з початку 1930-х років, причому частину з них було «пересунуто» з колишніх місць.

До декомунізації вулиця Червонюка носила ім’я революціонера і військового діяча Фрунзе. Вочевидь, таку назву вона отримала вже при Хрущові, наприкінці 1950-х, а до того її знали як Виставкову, оскільки починаючи з часів колективізації на ній проходили сільськогосподарські виставки. Василь Савич Ткаченко розповідав, що кожна така виставка перетворювалася на справжнє свято. Сюди з’їжджалися не тільки колгоспники Брусилівщини, але й селяни інших районних центрів Житомирської області. Вони встановлювали свої павільйони від базару до самого Центру. Ширина вулиці сприяла цьому. Під час фашистської окупації по ній навіть проклали залізничну колію, якою, втім, німці скористатися не встигли.

А ще до того, як вулиця стала називатися Виставковою, вона мала назву Юлимська. Коли й чому її так нарекли досі залишається загадкою. Але відомо, що на початку 1900-х на ній жили міщани — кожушники, чоботарі, шевці, столяри. Серед них, переважна більшість українців, яким садиби передавалися в спадок з діда-прадіда. Всі вони були приписані до новоміської Вознесенської церкви.

На самому початку вулиці біля центру містечка проживало кілька єврейських родин. Зокрема, кожушники Зелік Кагановський, Дувід Камський і Заславський, банщик Залман Камський, шевці Валько Книжник і Шулім Хандрос, гарбар Липа Заславський, торговець Еля Кагановський.

Наприкінці вулиці (нині будинки №№46—49) також мешкало кілька єврейських родин: кравця Мошка Хазановича, столяра Авруми-Шльоми Липченка, м’ясника Валька Креденцера. За їхніми будинками розкинулася пустка-піщуга, в якій улітку загрузали підводи. Нині на тому місці торгова частина перед базаром. Далі в бік Забаштинського лісу йшов невеликий провулок, названий Ворочком, де також було кілька садиб. 

Напевно, брусилівцям цікаво хто жив на Юлимській вулиці? А також чи залишився хтось із їхніх спадкоємців на материзні?

Після того, як з 1908 року на Забашті почав працювати базар, будинки по вулиці Юлимській стали користуватися неабияким попитом. За більш як сотню років вони змінили велику кількість власників. Та попри це кілька давніх брусилівських родів у тій чи іншій мірі зберегли своє представництво на теперішній вулиці Червонюка. Нижче я приведу прізвища відомих брусилівських родин, які проживали на Юлимській вулиці 1900 року. Дехто з їхніх нащадків і родичів (більшість під іншими прізвищами) досі тут проживають чи дачниками наїжджають з великих міст.

За адресою Червонюка. 41 мешкала родина кожушника Василя Огієнка, рідного брата Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Причому Василь Іванович жив у приймах у Євдокії Костянтинівни з Литвинчуків, яка мала позашлюбну доньку Катерину. Разом з ними проживала мати Василя 63-річна Єфросинія Федорівна Огієнко (в дівоцтві Петриченко). Їхніми близькими сусідами були Литвинчуки і Петриченки. Вочевидь, перші — це близькі родичі Євдокії, а другі — родина рідного брата Єфросинії Антона. Поряд були садиби чоботарів Євтихія й Андрія Кравченків і кожушника Павла Корнійчука. Далі в бік центру містечка проживали: Криворотенки, Бугаєнки, Старченки, Шуляченки (декілька родин), Ковриженки (декілька родин), Огородники (декілька родин), Дубки (декілька родин), Кучеренки (декілька родин), Назаренки, Гончаренки, Лозові, Пащуки, Синиці, Даниленки, Хмаруки, Коденські.

Про декого з представлених родин хотілося зупинитися детальніше, оскільки згодом вони, як і Огієнки, увійшли в історію Брусилова.

За нинішньою адресою вулиця Червонюка, 28 мешкали Дубки. Вони відомі тим, що їхній старший син Захар Харлампійович (1879 р.н.) брав участь у повстанні на броненосці «Потёмкин», на якому служив кочегаром. Після поразки повстання більша частина екіпажу броненосця, зокрема й Дубок, відмовилася повертатися з Румунії в лабети російського царя, залишившись за кордоном на правах політичних емігрантів. І тільки 1918 року Захар Харлампійович ступив на землю рідного Брусилова. Проживав у батьківській хаті до 1965 року. 

27 листопада 1912 року його рідний брат Іван Харлампійович Дубок на цій садибі викопав скарб із 189 срібних і 99 золотих монет XVI—XVII ст. Ця подія потрапила навіть на шпальти однієї з петербурзьких газет: «В местечке Брусилов Радомысльского уезда в усадьбе крестьянина найден весьма ценный клад золотых, серебрянных древних монет, в т. ч. серебрянные рубли Петровской епохи». Серед монет були голландські червінці, гроші Утрехта, Вестфрісландії, Гельдрії, Зеландії та один московський рубель 1707 р. Скарб було знайдено випадково, коли копали яму для зберігання картоплі на глибині пів сажня. Іван Дубок залишив собі три монети — одну золоту та дві срібні, а решту віддав повітовому справнику, який, у свою чергу, передав їх у Петербург.

За нинішньою адресою вулиця Червонюка, 25 на початку 1900-х років мешкала родина чоботаря Степана Семеновича Кучеренки. Йому судилося ввійти в історію Брусилова не тільки тим, що перед його обійстям з’явилася перша на вулиці криниця з бетонних кілець, а й тим, що в її побудові брав участь видатний українець Іван Огієнко. 

Огієнкові криниці мали величезне історичне значення для розвитку містечка. По-перше, їх не так багато —  нині відомо про три. По-друге, на початку ХХ ст. на густозаселеній Забашті постійно відчувався брак питної води. По-третє, криниці з бетонних кілець сприяли подальшому водозабезпеченню жителів Брусилова, оскільки криниці стали копати з фронтальної частини вулиці. До цього брусилівці брали воду з прибережних неглибоких колодязів, оббитих зсередини дошками або з річкових джерел.

2016 року громада Брусилова облагородила цю Огієнкову криницю, звела над нею журавель, змайстрували лавку. Тепер до неї, як до пам’ятного місця приїжджають туристи з різних куточків України.

Leave a Comment