З ІСТОРІЇ БРУСИЛІВСЬКИХ ВУЛИЦЬ. МАХНІВСЬКА (МОТРОНІНСЬКА)

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

У багатьох історичних і краєзнавчих джерелах згадуються зниклі поблизу Брусилова давні поселення: Пуків, Батиєво, Монастирище, Мілетічі, Рудня та інші. Причому остання згадка про них датується кінцем XVI початком XVII століття. Проте, в цей період містечка і села безслідно зникнути вже не могли. Тоді що ж з ними відбулося?

На мою думку, всі вони так чи інакше увійшли до складу Брусилова. Зокрема, Рудня — це теперішній куток Круча, Монастирище — Костельня, Батиєво — Цегельня, а Пуків — Махнівка. Назва останнього з’являється у середині XVII століття.  

Донедавна ходило кілька легенд про походження назви цього живописного кутка Брусилова. Згідно з однією, два береги широченької в давнину річки сполучав паром. Щоб перебратися на правий берег Здвижа мешканці лівого махали руками паромнику. Той підпливав і забирав людей. Інша легенда оповідає, що один із колишніх власників Брусилова «махнув на свої землі рукою», тобто відмовився від них. На тому місці селяни звели кілька хат, назвавши хутір Махнівкою.

Проте, найвірогідніше, цей куток Брусилова було названо на честь містечка Махнівки Бердичівського повіту (нині Козятинського району Вінницької області). Там 1648 р. козацькі війська Білоцерківського полку під проводом Максима Кривоноса, куди входила й Брусилівська сотня отамана Василя Богуславця, розбила польські війська на чолі з Єремією Вишневецьким. На честь такої звитяги кільком брусилівським козакам, які найбільше відзначилися в боях, була дарована земля на півострові поблизу Брусилова, де згодом виріс хутір Махнівка. З часом козацьке поселення розрослося і занепалий Пуків увійшов до його складу.

День Молоді на "Козацькому стані"

Напевно, ще близько століття Махнівка існувала окремо від Брусилова. Це було зумовлено тим, що не було переправи через широку річку Здвиж. А з північної сторони козацьке поселення омивала річка Батиївка, за якою розкинулася Цегельня. Щоправда, ця річка не була такою непокірною і глибокою, як літописна посестра, тому на ній облаштували греблю. А вже за часів володіння Брусиловом Чацькими дерев’яний міст з’явився і через Здвиж.

Дерев'яний міст через Здвиж. 1950-ті роки. Світлина Ю.А. Пасічника

На початку XX ст. Махнівка складалася з однієї вулиці — Махнівської, яку ще називали Мотронінська. Був ще й провулок Мотронінський, але його точне місцезнаходження поки встановити не вдалося. Відомо, що на ньому жили: священник Вознесенської церкви Никанор Олександрович Сташевський, 1849 р. н., муляр Меєр Висоцький і фурман Нусь Каган.

Махнівська вулиця, яка від радянських часів і дотепер носить назву Лєрмонтова, розпочиналася від річки Здвиж, а закінчувалася перед розвилкою доріг — на Карабачин, Озеряни і Осівці. Далі йшло кладовище Новоміської Вознесенської церкви. На ньому поховані й близькі родичі Івана Огієнка: мати, батько, брати.

Слід також відзначити, що на той час Махнівська не являла собою типову вулицю з двобічною структурою, а була розкинута вшир окремими поселеннями (нині вулиці Лівобережна, Партизанська і Пушкіна та провулок Лівобережний).

Вулиця Лєрмонтова (колишня Махнівська)
Вулиця Партизанська

На початку 1900-х років на ній проживали люди різних соціальних станів. Зокрема, нащадки землевласника Петра Свірчевського, родини заможних земельних селян Ткаченків (Конона, Федора, Йосипа та Віктора Ткаченків), а також Каленика і Максима Чубенків, Якима Кіщенка, хлібороби — Микита, Семен і Василь Лозові, Микола, Михтодь і Юхим Порицькі, чоботарі — Антон Литченко та Полікарп Пащук, кожушники — Тимофій, Павло і Семен Корнійчуки, садівниця Марфа Корнійчук, бондар Мойсей Гура, кучер Андрій Пасечко, духовна особа Коренчевський Стефан Йосипович (у 1941—1943 рр. його син Андрій служив настоятелем Михайлівської церкви в Житомирі і був активним членом ОУН).

1870 р. російський генерал-лейтенант Василь Васильович Синельников викупив у Чацьких Брусилів і збудував на початку Махнівської вулиці дерев’яний маєток, який зберігся до нашого часу. Після його смерті в 1880 р. він перейшов до його племінника — дійсного статського радника, генерал-лейтенанта царської армії Олексія Миколайовича Синельникова.

Сам поміщик постійно мешкав у своєму родовому маєтку Михайлове-Апостолове Херсонського повіту Херсонської губернії, а в Брусилів лише наїжджав. Його брусилівське господарство вели: управляючий Микола Олександрович Лауреон, 1867 р.н., помічник управляючого Семен Іванович Перепьолкін 1858 р.н., уповноважений управляючого Віталій Валерійович Садовський 1837 р.н., конторник Семен Пилипович Шамрай, 1867 р.н. Усі вони, а також робітник Владислав Радкевич і покоївка Марфа Широкоступова, проживали в будинку поміщика.

23 серпня 1918 року поблизу маєтку Синельникова, де квартирували німецькі війська, відбувалося селянського антигетьманське повстання, яке під назвою Брусилівське збройне повстання увійшло до Енциклопедії історії України. Під час національно-визвольної революції 1917—1921 рр. у цій будівлі була резиденція повстанських отаманів Соколовських, Юліана Мордалевича та Івана Огородника (Минки).

Поміщицькі маєтності Синельникова включали також господарчий двір із стайнями, складами, іншими допоміжними будівлями, які розміщувалися навпроти дерев’яного будинку. Ті приміщення були збудовані з цегли ще за володіння сина Тадеуша Чацького Віктора. Там був флігель для прислуги, в якому мешкали кухарка Пелагея Зубкова, сторож Антон Верига та його син Броніслав, який служив при маєтку караульним. З розповідей старожилів, у господарстві Синельникова ще до більшовицької революції був трактор.

Мурована огорожа, побудована при графу Вікторові Чацькому

З кінця XIX ст. за Махнівською вулицею у бік Карабачина розкинувся баштан. Його започаткував уродженець Чернігівської губернії Сидір Тихонович Дугоднов, який разом із дружиною Пелагеєю Автономівною і трьома малолітніми дітьми мешкав у Брусилові протягом кількох років. Разом із ними приїхали кухарка Олена Лєканова та робітник Василь Горбачов — також уродженці Чернігівської губернії.

За часів радянської влади Махнівка значно розрослася, на ній з’явилися кілька нових вулиць і навіть окремий куток, названий Кубою. У вісімдесятих вона являла собою промисловий район Брусилова. Тут розміщувалися склади споживчого товариства, пункти приймання вторинної сировини, заготівельні пункти, літній табір місцевого колгоспу, хлібозавод, харчокомбінат, маслозавод, а згодом ще й газове господарство. У колишньому панському маєтку Синельникова діяла 8-річна школа, а на виїзді в напрямку Нових Озерян — дитяча консультація та лікарня. На перехресті шосейних доріг перед колишнім кладовищем працював гастроном.

З вулицею Махнівською пов’язано багато історичних подій, розповіді про які вартують окремої статті, як і нариси про відомих людей, які народилися чи жили на цій давній брусилівській вулиці. Але про одну цікавинку варто згадати. На початку 1960-х років старий дерев’яний міст перебував в аварійному стані. Тому було вирішено поряд встановити залізний. Причому, його не збирали з окремих металевих конструкцій, а привезли готовим на великій платформі. Мені важко уявити, як ту громадину переміщували, але факт залишається фактом: міст зняли під Радомишлем і встановили через Здвиж на Махнівці, де він стоїть і досі. В народі тоді жартували: “У Києві міст Патона, а в Брусилові Мотуза Антона”. Саме цей чоловік був у той час начальником дорожнього відділу комунгоспу”.

Leave a Comment