З ІСТОРІЇ БРУСИЛІВСЬКИХ ВУЛИЦЬ. МІЩАНСЬКА І ЗАДНЯ МІЩАНСЬКА

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

У радянської період назвам вулиць надавали особливого значення, адже вони несли в собі певний ідеологічний зміст. Саме тому в кожному українському населеному пункті обов’язково мала бути вулиця Леніна. Її вважали головною і зазвичай на ній розміщувався обком (міськом, райком) партії або сільська рада. Проте деяким «хитрим» містечкам вдалося уникнути цієї участі і не популяризувати ім’я вождя світового пролетаріату на фасадах будинків. Так, наприклад, у Брусилові ніколи не було вулиці Леніна.

Нині головна вулиця селища носить ім’я митрополита Іларіона, а до перейменування називалася 1 Травня. Вочевидь, названа відразу після встановлення радянської влади, оскільки на ній проходили першотравневі демонстрації і страйки трудящих протягом 1905—1917 рр.  Свій початок вона бере в Старомісті, а закінчується на Забашті поблизу базару. Її протяжність складає близько 1,5 км.

Початок вулиці 1 Травня. 1950 р.

Першотравнева демонстрація вулицею 1 Травня. 1952 р. Автор світлини Ю.А. Пасічник

Проте на початку XX століття ця вулиця ще не була головною і, що цікаво, складалася із трьох окремих вулиць. Забаштинська її частина називалася Міщанською і простяглася вона від місця, де в 1970-х роках розміщувався «залізний» магазин (пізніше магазин уцінених товарів), а закінчувалася поблизу пам’ятного знака з написом: «На цьому місці розташовувалося обійстя поета, прозаїка, перекладача, професора, доктора філософії Івана Івановича Огієнка».

Насправді, садиба майбутнього вченого розміщувалося навпроти на вулиці Лесі Українки, 29. Тут досі збереглася й батьківська хата, відновлена після пожежі 1897 року. Вона залишила при собі типові риси селянської господи кінця XIX століття: два вікна до вулиці, одна стіна глуха, сіни, що розділяли житлову частину й ту, що для худоби. Згідно із заповітом старого Рульки, хата перейшла у спадок братам Михайлові та Іванові — одна на двох. Будучи вже знаним вченим, Іван Огієнко зробив для своєї родини кімнатку й кухню у тій частині, де колись стояла худоба. Проте він рідко в ній зупинявся.

Наприкінці Міщанської вулиці був великий березовий гай. Про нього в листі до Івана Огієнка писав після лютневої революції 1917 року священник Іван Погорєлов.

«Не кажу про стан всієї держави, а кажу тільки про Брусилів. До сих пір у нас були люди як люди, але хвиля дійшла й до нас. Винуватцем цього люди вважають, здається, Мандрику, нинішнього повітового комісара, який щоб привернути людей на свій бік, почав розголошувати по повіту, що поміщицьке добро — ваше і його можна забирати. Це людям сподобалося, спочатку любителям чужої власності. У нас в Брусилові взялися і за ліс. Возили хто хотів і скільки хотів. Шкода березового гаю навпроти Вашої садиби, яка вже вся просвічується. Вечорами починається стрілянина, народ заляканий. Вночі грабунки».

Добре пам’ятаю, що на початку 1980-х років на подвір’ї ветаптеки росли дві чи три старезні берези. Такі самі були й на території базару. Вони й були залишками того мальовничого гаю, в якому часто гуляв з друзями Іван Огієнко.

Міщанська вулиця мала двобічну структуру забудови і ґрунтову дорогу посередині. Обабіч неї росли тополі. Ліворуч уздовж всієї вулиці був вимощений із дощок тротуар. Міщанська — типовий єврейський квартал з великими хатами на кілька родин, до яких прибудовані ошатні крамнички. Відомо, що на початку 1900-х на Міщанській жили: чоботарі — Янкель Помирчий, Маня Лерман, Берко Бліндер; кравці — Мордко Сагаловський, Лейзер Циновий, Гершко Кагановський, Хаїль Лазебник, Йосип Лозовик; власники крамниць — Азріаль Нусинов, Янкель Шпігельман; гарбарі — Мойша Хазан і Тавій Висоцький; скупник старого одягу Валько Завалков; хутровики — Мордко Рабінович і Йосип Стависький; столяр Шмуля Книжник; м’ясники — Аврум Карабачинський і Мошко Шпектор; власник балагули Мошко Балясний, а також меламеди (учителі в хедері) — Валько Вуль і Мойша Городецький.

На тому місці, де нині розміщується двоповерхова будівля Брусилівської селищної ради (донедавна побуткомбінат), була єврейська богадільня.

1912 року на Міщанській вулиці народилася Рива Йонівна Ветштейн — вчена-археологиня, кандидатка історичних наук. Брала участь в археологічних розкопках міст Ольвія і Тіра та скіфских городищ на Нижньому Дніпрі.

Розглядаючи Міщанську вулицю не можна оминути увагою паралельну їй Задню Міщанську, яка нині носить назву Лесі Українки. Вона мала однобічну структуру забудови і починалася недалеко від єврейської богадільні. Далі йшла прямо, а перед вигоном (нині базаром) повертала ліворуч до з’єднання із іншою вулицею (донедавна відомою як Карла Маркса).

На Задній Міщанській вулиці жили не лише євреї, а й українці. Саме на ній народився і виріс Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Тут проживав його найстарший брат Федір, щоправда трохи далі від батьківської хати: за рогом (навпроти теперішнього «свинячого» базару). Федір Огієнко був кожушником і мав велику родину. Він разом з дружиною Олександрою Микитівною виховував синів — Гната (1880 р.н.), Івана (1890 р.н.) Григорія (1893 р.н.), Василя (після 1900 р.) та доньок — Віру  (1883 р.н.), Параску (1881 р.н.), Марію (1895 р.н.) і Одарку (1902 р.н.). У їхній родині проживав найманий працівник Яким Собченко.

На Задній Міщанській вулиці жив ще один відомий брусилівський кожушник — Василь Огородник (Минка). Його син Іван у подальшому стане повстанським отаманом, учасником української національно-визвольної війни 1918—1923 рр.

На Задній Міщанській вулиці жили переважно ремісники і торгівці. Серед інших, Іван Гамоцький, Яків Гончаренко і Ананій Любченко — кравці, Гаврило Паламаренко, Петро Шумов, Федір Пащук, Андрій Нагорний, Григорій Литвинчук, Федір Гарбузюк, Дмитро Огородник, Микола Огородник, Федір Станішевський, Корній Кучеренко, Євтихій Добровольський, — чоботарі, Лейба Фінкель, Сруль Крендецер, Іцько Кредецер — м’ясники, Хаїм Рубінчик — власник «мелочной» лавки, Мошко Гороховський — бондар,  Берко Цезовський — коваль, Хая Книжник — продавчиня фруктів, Мордко Кредецер — торговець мануфактурою, Лейба Бураковський — шапошник, Янкель Винокур — кравець, Аврум Балясний — власник бакалійної лавки, Аврум Карабачинський — власник винної лавки, Сруль Коростишевський — меламед (вчитель в хедері).

3 коментарі

  • Анатолій Джигир сказав:

    Сотні років різні імперії забороняли українцям знати свою справжню історію… А любов до історії і до Батьківщини починається з історії своєї родини, своєї вулиці, свого населеного пункту.
    Завдяки таким сподвижникам, як Володимир Святненко, ми пізнаємо нашу історію від нуля — від батьківського порогу, екстаполюючи її на історію села, містечка, області, країни.
    Знаючи свою справжню тисячолітню історію, ми, нарешті, позбудемось почуття меншовартості і другорядності, яке нам століттями нав’язували петербургські, а потім московські ідеологи.

  • Андрій Курков сказав:

    Чудовий і дуже познавальний текст! Дякую авторові за таку важливу працю!!!

  • SILLAVAN102 сказав:

    Thank you!!1

Leave a Comment