З ІСТОРІЇ БРУСИЛІВСЬКИХ ВУЛИЦЬ. ОЛЕКСІЇВСЬКА

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

У цій статті мова піде про вулицю Єдності — найстарішу вулицю Забашти. Нинішню назву вона отримала 2016 року внаслідок дії закону про декомунізацію. На мою думку, їй варто було надати ім’я Домініки Огієнко (Литвинчук) — великої патріотки України, дружини й вірної соратниці видатного українського вченого, релігійного і державного діяча Івана Огієнка.

За радянських часів ця вулиця була відома як Карла Маркса, а до більшовицької революції — як Олексіївська. Достеменно невідомо, коли і на честь якого Олексія її назвали. Припускаю, що останнього власника Брусилова Олексія Миколайовича Синельникова, який володів нашим містечком від 1880 року. Адже на той час в Брусилові вже існувала вулиця Синельникова, названа на честь його рідного дядька Василя Івановича відразу після купівлі ним Брусилівських володінь у графів Чацьких 1870 року.

А ще раніше ця вулиця називалася Забашта. Її історія сягає тих часів, коли польський король Стефан Баторiй надав жителям Брусилова магдебурзьке право, а також дозволив мати по одному ярмарку на рік i торг щотижня. Сталося це 17 лютого 1585 року за сприяння тодішнього власника містечка Яцька Бутовича. Так виник Новий Брусилів із господарським замком, який містився на горбистому півострові (початок вулиці Тихі Верби). 

Згідно привілею на магдебурзьке право власник брав на себе зобов’язання  заселити Новомістя людьми. Перша вулиця в цій частині Брусилова брала початок від спостережної вежі (башти) замку, тому й стала називатися Забаштою (тобто «за баштою»). Коли Новомістя приросло ще кількома вулицями, то ця назва закріпилася за усім кутком.

Історична довідка.

До встановлення радянської влади Брусилів поділявся на Старомістя і Новомістя. Умовний кордон між двома частина містечка проходив по річці Брусилівці. Нині на тому місці місток (приблизно за 50 метрів від новозбудованої Воскресенської церкви в напрямку центру). Саме тому Брусилів мав дві церкви: Воскресенську і Вознесенську. Усі православні старомістяни були приписані до першої, а православні забаштинці до другої. Важливо також пам’ятати, що магдебурзьким правом користувалися лише жителі Забашти (Новомістя), які в переважній більшості були міщанами. А ось жителі Старомістя, серед яких переважали селяни, цим правом не користувалися.

Вид на Забашту з пожежної вежі. 1952 р. Світлина зроблена Ю.А. Пасічником

На початку 1900-х років Олексіївська вулиця ще залишалася центральною на Новомісті, оскільки по ній проходила дорога з Києва до Житомира і далі на Захід. Цікаво, ця дорога майже повністю співпадала з найдавнішою — Старим шляхом або «гостинцем» Івницьким. Підтвердження цього — знайдений на початку 1980-х на обійсті Івана Прокоповича Кіщенка скарб із 86 монет XVI—XVII ст. Цю унікальну знахідку було передано до Державного історичного музею УРСР (нині — Національний музей історії України). Серед експонатів — найдавніші монети: дві напівгроші, карбовані на монетному дворі у Вільно 1514 року. За місцем карбування монети скарбу І. П. Кіщенка поділялися наступним чином: польсько-литовські — 62 одиниці, Прибалтійські володіння Швеції — 12, Пруссія (ленник Польщі) — 1, Священна Римська імперія — 5, Голландська республіка — 3, Нідерланди під владою Іспанії — 2, Шотландія (королівства в унії з Англією) — 1. З повним переліком монет можна ознайомитися в книжці «Старожитності Здвижень-краю».

Олексіївська вулиця простягалася попід безіменною притокою Брусилівки і мала двобічну структуру забудови. Її протяжність становила близько 1,2 км.

На мій погляд, вона була дещо коротшою за нинішню Єдності, бо розпочиналася не від перетину з вулицею Тихі Верби (колишньою Революції), а від провулку за садибою Даниленків. На початку 1900-х років там протікала зміліла колишня притоки Здвижа. Її пересохле русло проходило повз садибу Макара Литвинчука (нині навпроти пошти), між теперішньою поштою і садибою Даниленків, повз квартиру Покришівського на Міщанській (в радянський час там розміщувалася перукарня), далі до бані і повз млин (в радянський час комунгосп).

Закінчувалася Олексіївська вулиця за теперішнім базаром біля садиби Старченків і також перед струмком (ще однією пересохлою притокою річки Здвиж).

Крім людських хатин, на вулиці Олексіївській розміщувалася адміністративна будівля, яка належала поміщику Олексію Синельникову. Допоки її призначення не встановлено. Можливо, в ній розміщувалася міщанська управа (не плутати з волосною) або станова квартира. Відомо, що відразу після більшовицького перевороту деякий час там осідав волосний ревком. У 1950-х роках в тій будівлі працював Брусилівський райком комсомолу, а в наступному десятилітті навчалися учні початкових класів 8-річної школи. Великий яблуневий садок, який ще донедавна ріс перед поштою, посадили тодішні учні під керівництвом директора Дмитра Андрійовича Захарченка.    

Згідно перепису 1897 року, на Олексіївській вулиці проживало 558 осіб, з яких жінок — 275, чоловіків — 283. Серед населення переважну більшість становили українці. Тут також жили євреї — 92 особи та росіяни — 4.

Мешканці вулиці різнилися як за суспільним станом, так і родом занять. Більшість становили заможні брусилівці, позаяк крім поширеними в містечку чинбарством, кушнірством, кравецтвом, займалися ще й хліборобством. Вони мали у власності одну-дві (дехто більше) десятини землі. До таких, наприклад, належали кожушники — Григорій Литвинчук (його батько Макар був першим відомим власником млина на Здвижі), Дмитро Хмарук, Микола Нагорний, Ничипір Нагорний, Віктор Огородник, Андрій Литвинчук, Іван Огородник, Федір Червонюк, Яків Червонюк; чоботарі — Купріян Литвинчук, Микола Говорун, Матвій Осовський, Кіндрат Криворотенко, Андрій Криворотенко, Микита Литвинчук, Сава Собецький,  Матвій Хмарук, Захар Хмарук, Артем Бойко, Данило Бойко, Марко Блаженко, Косьма Петриченко, Яків Петриченко, Марко Криворотенко,  Петро Марчевський, Каленик Марчевський, Антоній Марчевський, Петро Литвинчук, Іван Литвинчук, Карпо Паламаренко, Микола Старченко, Степан Червонюк, Прокіп Кіщенко, Семен Блаженко, Андрій Блаженко, Влас Старченко, Матвій Камінський, Яків Старченко. Усі ці забаштинці одночасно відносилися і до міщан, і до селян.

Із міщан на Олексіївській проживали: Іван Хмарук, Самсон Окієнко — чоботарі, Яків Литвинчук, Дмитро Нагорний, Леонтій Литвинчук — кожушники, а із хліборобів: Матеуш Камінський, Ганна Осовська, Августина Хмарук, Марія Паламаренко.

До представників інших соціальних груп належали: відставний унтер-офіцер Іван Чиженко, землевласниця Агафія Камишня, пекар Варвара Корнійчук (пекла хліб на продаж), столяр з Калузької губернії Павло Клопов, скупниця Меланія Шмигельська.  Серед єврейського населення переважали кравці і торговці. Так, Аврум Карабачинський, Гершко Положицький, Гадель Хомутецький — кравці, Аврум Хандрос — дрібний гендляр, Янкель Кагановський — власник бакалійної лавки, Мошко Местецький — власник «мелочной» лавки.

Стара хата колишньої Олексіївської вулиці, яка збереглася до наших днів

На Олексіївській вулиці народилися знані брусилівці. Найперше варто згадати Домініку Литвинчук, яка побачила світ 4 січня 1882 року в родині Данила Івановича Литвинчука, 1859 р. н., і Якилини Францівни (в дівоцтві Журавської), 1861 р.н.

Тут Домна Данилівна зростала, звідси ходила до школи на Старомістя (навчалася в одному класі зі своїм майбутнім чоловіком), сюди до батьків приїздила з Києва. Її хата досі збереглася, хоч і в перебудованому вигляді. Нині в ній мешкає її племінниця Леся Петрівна Опара, донька її рідного брата Петра Даниловича Литвинчука (по-вуличному Данильчика), 1891 р.н.

На вулиці Кала Маркса (Олексіївській), 1960-ті роки. Четвертий праворуч Петро Данилович Литвинчук – рідний брат Домініки Огієнко.

Хата Домініки Огієнко (Литвинчук), в якій нині мешкає її племінниця Леся Петрівна Опара.

На цій самій вулиці народилися Олексій Бойко і Яків Литвинчук — герої національно-визвольної війни 1917—1921 рр., козаки повстанського загону Івана Огородника (Минки), вбиті більшовиками.

Історична довідка.

БОЙКО Олексій Данилович (1895 р.н., м-ко Брусилів, тепер Житомирської обл. — 1919, м-ко Брусилів). Повстанець, козак отамана Минки. Вбитий більшовиками. Похований біля Брусилівської Свято-Вознесенської церкви.

ЛИТВИНЧУК Яків Іванович (1901 р.н., м-ко Брусилів, тепер Житомирської обл. — 26.06.1919, м-ко Брусилів). Повстанець, козак отамана Минки. Вбитий більшовиками.

Ще однією знаковою постаттю Олексіївської вулиці можна вважати військового льотчика гвардії капітана Опанаса Калениковича Роду (1915 р.н.). Він був штурманом ескадрильї 16‑го гвардійського авіаційного полку дальньої дії, входив до складу екіпажа Героя Радянського Союзу гвардії майора Полєжаєва. За героїзм під час виконання завдань на бомбардувальнику Іл‑4 Опанас Рода нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки та двома орденами Вітчизняної війни І ступеня. Після закінчення Другої світової війни постійно мешкав у Москві.

Leave a Comment