З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СЕЛА ВОДОТИЇ

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Перша церква у селі Водотиї з’явилася на початку XVIII ст. Вона була уніатською. У візиті Фастівського деканату за 1746 р., серед інших, згадується Водотийська церква в ім’я Архангела Михаїла, яка була побудована із соснового дерева з двома банями, покритими ґонтом. На сохах висіли три невеликі дзвони. Під час пожару 1790 року церква згоріла.

1792 р. на місці згорілої селяни звели Свято‑Миколаївську православну церкву. Водотийська дерев’яна трибанна церква зовні вирізнялася українським стилем побудови. Окремо від неї розміщувалася дзвіниця, яка, на думку відомого етнографа Вадима Михайловича Щербаківського, була найкрасивішою з усіх дзвіниць Радомисльського і Сквирського повітів. Внутрішнє оздоблення церкви відзначалося такою самою ясністю загальної думки, строгістю і симетрією, як і її зовнішній вигляд. Як особливість — відсутність солею (підвищення перед царськими воротами та іконостасом) і розміщення клиросів на достатній відстані від іконостаса, зазвичай в задніх кутках середньої частини церкви.

У церкві Св. Миколая звертали на себе увагу вишукані царські ворота та високий, приблизно від 4 до 6 ярусів, іконостас. На його вершині розміщувалося дерев’яне розп’яття та образи скорботних жінок, що стояли навколішки, і скульптури ангелів. Царські ворота являли собою два вазони з якимись дивними рослинами та зображеннями святих замість плодів. У церкві зберігали дві рідкісні ікони. На одній зображувалася втеча Йосифа в Єгипет, а на іншій — Спас, який витискував сік з виноградної кістки на лозах, що проростали з Його рани. У кутку церкви стояли два великі дерев’яні хрести із скульптурним розп’яттям, роботи селянина із села Осівці кінця першої половини XIX ст. Зазвичай такі хрести носили під час хресної ходи.

Протягом 1838—1850 рр. священиком Водотийської Свято-Миколаївської церкви служив Яків Сенаторський, 1850—1886 рр. — Петро Якович Сенаторський (помер 3 вересня 1886 р. й похований поблизу церкви), 1887—1905 рр. — Олександр Вітвіцький.

1855 р. дяком церкви служив Антоній Лотоцький, стихарним паламарем — Ферапонт Соколовський.

1 серпня 1861 р. селяни Водотий спорудили кіот з іконою святого князя Олександра Невського. Вартість кіота оцінювалася приблизно в 120 руб. Він стояв праворуч від кліроса поблизу храмової ікони Святителя Христового Миколая. На кіоті виднівся напис: «Споруджений на память подарованої свободи селянам с. Водотиї від кріпосної залежності Імператором Олександром ІІ 19 лютого 1861 року».

1867 р. у селі Водотиї було створено церковно-приходське опікунство. Обов’язковими членами ради опікунства було обрано: священик Петро Сенаторський (голова), церковний староста Гнат Решетник, волосний старшина Опанас Іващенко. Членами ради від прихожан стали селяни-власники: Мартин Решетник, Максим Жабенко, Трохим Бабієнко, Сава Олефір, Яків Мельник, Микола Басалкевич, Омелян Карпенко, Спиридон Бабієнко, Павло Андрієнко, Павло Тарасюк.

5 лютого 1880 р. селяни відновили древній кіот Божої Матері, який розміщувався за престолом старої малої уніатської Водотийської церкви на початку XVIII ст. Цей кіот з    рі́зьбленими колонами позолотили та пофарбували. На ньому зберігся живопис, а тому іконопис не змінювали. Відновлення кіота коштувало 80 руб.

5 червня 1881 р. на сільському кладовищі прихожани Свято-Миколаївської церкви розпочали будівництво каплиці за планом священика Архиповича. Зовнішня її форма нагадувала каплицю, що розміщувалася поблизу Царського Саду в місті Києві. Вона мала невеликий вівтар, у якому, крім ікони Спасителя Божої Матері, праворуч виднілася ікона святого Олександра Невського, а ліворуч — ікона святої Марії Магдалини. Купол каплиці було покрито білою англійською бляхою, а зверху на ньому встановили позолочений хрест. Саму каплицю пофарбували в білий колір з чорною облямівкою. На передній стіні селяни зробили надпис: «На память про смерть Імператора Олександра ІІ». Будівництво каплиці обійшлося у 400 руб., які зібрало товариство селян. На прохання священика Сенаторського будівельний матеріал виділив поміщик Микола Сетгофер, який володів у Водотиях 350 десятинами лісу, звідки брав матеріал для своєї Корнинської цукроварні.

Дзвіниця Водотийської Свято-Миколаївської церкви XVIII ст. (Українське мистецтво. І. Деревляне будівництво і різьба на дереві / В.Щербаківський. – Львів.: 1913 р., № 27).

19 лютого 1882 р. у Водотиях відбулися урочистості з нагоди 21-ї річниці звільнення селян від кріпосного права. На свято прибули 17 сільських старост Водотийської волості. Проводив зібрання волосний старшина Опанас Іващенко. Священик Петро Сенаторський зачитав листа з намірами зробити особливу ікону Св. Олександра Невського для каплиці. За півгодини лист підписала велика кількість водотийських селян і гостей свята, які поряд з посланням залишали гроші на ікону.

У неділю 4 вересня 1883 р. у Водотиях відбулися урочистості з нагоди піднесення прихожанами села золотого наперсного хреста з коштовними прикрасами священику Свято-Миколаївської церкви, благочинному Брусилівського округу Радомисльського повіту отцю Петру Сенаторському на честь його 30-річної служби в приході. Передував цьому дійству наказ єпархіального начальства за № 11123 від 23 серпня, згідно з яким благочинному священику дозволялося прийняти від селян золотий наперсний хрест з коштовностями. Гроші на коштовний подарунок збирали всім селом. Загалом селянам вдалося зібрати 65 руб., а ще 30 руб. доклали священики інших церков благочинного округу. Волосний староста Опанас Іващенко привіз коштовний подарунок з Москви, куди їздив на коронацію Імператора Олександра ІІІ.

Урочистості з нагоди вручення священикові Петру Сенаторському золотого наперсного хреста з коштовними прикрасами проходили в місцевій церкві, куди зійшлися як її прихожани, так і священики та селяни із сусідніх парафій. Після виступів волосного старшини, який був одягнутий у каптан із срібною медаллю та ланцюгом, священик подякував людей за подарунок. Після промов відбувся молебень. Завершилися урочистості святковим обідом на садибі священика, де у великому садку були накриті столи з їжею, пивом і вином.

1882 р. до Водотийського приходу був приписаний хутір Едуардівка. Парафіян: чоловіків — 851, жінок — 867. У власності церкви перебувало 43 десятини 445 сажнів землі. У церковнопарафіяльній школі села навчалося 25 хлопчиків і дві дівчинки.

6 лютого 1886 р. духовенство 2-го Брусилівського округу Радомисльського повіту піднесло ікону Св. апостола Петра священику Петру Сенаторському. Ікону замовили в Москві, де художник написав її у срібній позолоченій ризі з дарчим написом на ім’я священика. Урочистості відбувалися у Миколаївській церкві с. Водотиї. У них взяли участь 15 священиків.

22 травня 1886 р. священика Водотий Петра Сенаторського було зведено у сан протоієрея, що стало величезною рідкістю для сільських церковних служителів. Варто відмітити, що жодний священик Здвижень-краю ніколи більше не отримував такого високого церковного титулу.

1898 р. священика Миколаївської церкви села Водотиї Олександра Вітвіцького було нагороджено набедреником, а 1903 р. — скуфією.

Leave a Comment