ЛЯЛЬКИ, ЯКІ ПРИНОСЯТЬ УДАЧУ

Мене завжди захоплювали люди, які в житті навчилися щось робити своїми руками: вишивати, ліпити, випалювати, вирізати статуетки із дерева тощо. Вважав їх абсолютно щасливими людьми, адже завдяки своїй мистецькій творчості вони не тільки знаходять гармонію душі, але й приносять радість оточуючим, змушуючи милуватися красою і витонченістю своїх художніх виробів. Пригадую, що у дитинстві любив спостерігати за тим, як вишивала мама. Допитливими очима із подивом дивився як вона швидко й вправно працювала голкою, змішуючи між собою дві-три кольорові нитки, при переплетінні яких створювався орнамент у вигляді ажурного мережива. Усі ті зроблені художнім вишиванням квіточки, листочки, тваринки, різні геометричні фігурки неабияк прикрашали рушники, серветки, накидки, скатертини і одночасно вносили в інтер’єр нашого буденного побуту якусь особливу святковість і врочистість, наповнювали дім відчуттям справжнього сімейного затишку. Пізніше, вже будучи школярем, я із не меншим захопленням споглядав за тим, як мій однокласник Віктор Кіщенко виготовляв на столярному верстаті справжні витвори мистецтва у вигляді різних дерев’яних іграшок і прикрас.

З тих пір я з великою повагою ставлюся до людей, чиї умілі руки створюють декоративно-ужиткові вироби. Особливо тішуся тим, коли народними художніми промислами займаються молоді люди. Нещодавно мав честь познайомитися з однією із таких — майстринею з виготовлення ляльок Наталією Дубицькою з Привороття. Я був настільки вражений її чудовими роботами, що вирішив поспілкуватися з нею і дізнатися, звідки вона черпає свою творчу наснагу.

Пані Наталіє, будь ласка, розкажіть трохи про себе.

Я народилася в наймальовничішому куточку Полісся — селі Звіздаль Народицького району. На жаль мого рідного села вже немає на карті України, бо всіх його мешканців було виселено через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. У 1989 році, коли мені було шість років, разом з батьками переїхала в село Привороття. Навчалася у місцевій середній школі. 2000 року вступила до Житомирського базового медичного коледжу, після закінчення якого кілька років працювала медичною сестрою у фельдшерсько-акушерському пункті села Нові Озеряни. Потім народила хлопчиків-двійняток і з того часу займаюся вихованням дітей.

А як виникло захоплення таким художнім ремеслом? Чи може воно передалося вам у спадок від батьків?

Ніхто з моїх родичів ніколи не виготовляв ляльки. А мене на це заняття надихнуло народження дітей. Було трохи вільного часу і я вирішила спробувати щось змайструвати з тканини. Розпочинала з клаптикового шиття або «печворку», як його ще називають. Це такий вид декоративно-ужиткового мистецтва, коли за принципом мозаїки зшивають цілісний виріб зі шматочків тканини. У процесі роботи створюється полотно з новим колірним рішенням і візерунком. Моїми першими виробами були дитячі ковдри та інтер’єрні подушечки.

Тож спочатку були не ляльки?

Ні. До ляльок стелився непростий шлях. Дуже довго я не могла зрозуміти, чого дійсно прагну. Ніяк не знаходила своє місце в цьому художньому ремеслі. Все, що виготовляла здавалося мені банальним. Не можу сказати, що я втрачала інтерес до роботи, але й особливого ентузіазму в мене не спостерігалося. І ось одного разу, блукаючи павутинами Інтернету, я натрапила на ляльки Тільда. Це такі ляльки ручної роботи, виготовлені з натуральних тканин (льону, бавовни, вовни, повсті, фланелі) і прикрашені найрізноманітнішим декором — ґудзичками, стрічками, тасьмою, мереживом. Їх творцем є норвезька дизайнерка Тоне Фіннангер. Вони мене страшенно зацікавили і я вирішила спробувати зробити їх власноруч. Швидко вдалася перша лялька, друга, третя, а потім і не помітила, як захопилася. З кожною новою іграшкою приходило натхнення до праці.

Пам’ятаєте свою першу ляльку?

Звичайно. Це був Ангел в стилі Тільда. Їх я зробила чотири. Двох у мене відразу купили, одного подарувала похресниці, а ще одного залишила на пам’ять.

Такий собі талісман на вдачу?

Так. (посміхається).

А ось ці ляльки, які зараз на вашому столику, вони начебто виконані в іншому стилі. Щось схоже на мотанки?

Неправильно їх називати мотанками. Це текстильні ляльки. Трохи більше року тому я побачила їх у однієї української майстрині. Мені вони дуже сподобалися, насамперед тим, що виглядали як живі. Наприклад, очі в них в різних кольорах, подібно людським, а не чорні, як у ляльок Тільда. Крім того, при їх виготовленні використовується дуже багато різноманітних матеріалів, а не тільки тканина. Завдяки цьому можна виготовляти текстильні ляльки відмінних образів, видів, форм. А якщо в працю до душевної теплоти і любові додати ще й трішки фантазії, то взагалі виходять цікаві унікальні персонажі. Хоч бери й пиши про них казки.

Судячи з ваших робіт з фантазією у вас все добре.

Дякую.

Але скажіть, чи всі ляльки створені виключно вашою уявою?

Більшість ляльок придумала сама. Але є такі, які я зробила на замовлення людей. Коли просять виготовити ляльку-іграшку для дітей чи на ляльку-сувенір, замовники описують мені якою б вони хотіли її бачити. Іншими словами роблять словесний портрет, а також висловлюють свої побажання що до стилю одягу, його тонів тощо.

Тобто клієнти замовляють вам виріб, подібно тому, як шиють костюм у ательє?

Щось на кшталт того.

Які ляльки найбільше користуються попитом?

Україночки, у вишитих сорочках і з квітковими віночками. А ще казкові персонажі.

Як я бачу для виготовлення ляльок необхідна всяка тканина. Де ви її берете?

Не лише тканина, але й шерсть, шкіра, козиний пух, шпагат, холлофайбер тощо. Увесь цей матеріал я купую через Інтернет.

Тобто виходить, що всі компоненти ляльки ви виготовляєте власноруч?

Так, до найдрібнішої деталі. Щось шию на швейній машинці, а інше майструю руками. Роблю викрійки, за якими з тканини і шкіри викроюю одяг і взуття. Сама плету кошики, капелюхи та виготовляю прикраси чи інші жіночі аксесуари. Найважче дається волосся, але не через складність роботи, а з причини дорожнечі й дефіцитності матеріалу для його виготовлення. Зокрема, козиного пуху, якого в Україні майже немає.

А з якими ще труднощами доводиться стикатися у вашій роботі?

Найбільші труднощі — це брак часу, особливо у весняно-осінній період. Я проживаю у селі, тож маю той самий клопіт, як і всі селяни: город, підсобне господарство, хатній побут.

Щоб виготовити таку ляльку потрібно бути ще й трішки художником. Чи не так?

Звичайно. Малювати люблю з дитинства, тому проблем із цим не відчуваю.

Насамкінець хотів випитати секрет вашої художньої творчості. Але бачу, що в кожної майстрині він свій, глибоко-інтимний, тому, напевно. не гоже розкривати його для широкого загалу.

Так. (посміхається)

Пані, Наталіє, впевнений, що дізнавшись про вас у наших читачів зявиться бажання придбати або замовити ляльки. Як їм вас знайти?

Я живу в Приворотті — село невеличке, там всі одне одного знають. Крім того, в мене є сторінка в соціальній мережі Фейсбук, де не тільки можна зі мною сконтактувати, але й ознайомитися з моїми роботами.

Дякую.

Не знаю як ви, шановні читачі, а я отримав незабутні враження і шквал позитивних емоцій від спілкування з цією милою, доброю молодою жінкою. У кожному її слові вчувається щирість, душевність, несамовитий ентузіазм і якась утаємничена ліричність. Напевно саме тому її ляльки наділені унікальними здібностями, мають свій характер і несуть особливу енергетику. Тож побажаємо майстрині нових творчих звершень на шляху самовдосконалення, якому, як відомо, немає меж.

Спілкувався
ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Leave a Comment