МАРИНА-МАРІЯ

Автор ВАЛЕРІЙ ХМЕЛІВСЬКИЙ

– Вона розумна і дуже прониклива, колюча, таємнича і трішки містично-загадкова. Якось так…

– Ти про що?

– Не про що, а про кого!

– Нехай… Про кого?

– Про Марію… – Марина, зручно вмостившись у м’якому кріслі, поклала ніжки на пуфик і заходилася незворушно підправляти собі нігтики на лівій руці, одночасно мізинчиком правої зосереджено розкладаючи пасьянс у смартфоні…

Я скептично поводив поглядом по нігтях, глянув на екран смартфона…

– Не переймайся. Все під контролем. Я тут.  

– Про яку Марію?

– Про себе кохану…

– Тобто?

– Ти б назвав мене цим іменем у своїй книжці… – прозвучало не як питання, а радше так, наче мені повідомили про давно прийняте рішення.

– А що сталося?

– Сталося… – Марина, відірвавшись від манікюру, шульгою підтягнула до себе свою сумочку. – Я колись, давно вже, з богом війни одним спілкувалася…

– Отак одразу, ні більше і ні менше, –  саме з богом війни? – я дещо скептично спробував пожартувати.

– Роби меншими свої очі…  Не одному ж тобі з богами спілкуватися… Та й університетський мій викладач колись напоумив мене не вчити історію Другої світової війни за радянськими підручниками. А все, чому нас учили в школі – взагалі викинути з голови.

– Починаю розуміти… Ну, звісно ж, Марія до богів ближче, ніж Марина…

– Марія, може й ближче, але не в тім річ. Я кілька днів тому необережно сказала, що із 22-м червня 1941 року не все так просто, як на перший погляд видається і далеко не так, як нам радянською історіографією подається. І за це мене на кафедрі мало камінням не побили. Не бачити мені захисту дисертації, як власних вух без дзеркала, якщо й надалі залишатимуся Мариною у твоїх опусах… – вона мило усміхнулася і провела нігтиком по екрану, наче намагаючись намалювати там багатовиткову спіраль чи пружину. – Будемо закручувати сюжети твоїх опусів ретельніше! Домовилися?

– Як скажеш… – а що я ще міг відповісти? – Не накликатимемо ж на твою біляву голівку громи та блискавки старих перевірених кадрів… Той твій викладач очевидно не із їхнього гнізда походив. 

– Атож… Тим паче, що він мені багато чого цікавого наговорив колись. Але бог війни – ще більше… Будеш гарним слухачем – тобі повідаю. Ти, до речі, знаєш, яке місто і коли у тій війні звільнили першим від німецьких військ?

– Навіть не задумувався.

– А варто було б… Анумо, вмикай логіку… Пригадай отримані та призабуті знання, – весела усмішка Марини перетворилася у якусь містично-загадкову, а очі зблиснули зеленими вогниками. – Давай-давай, работай!

Я здивовано глянув на Марину. Такого від неї чути не доводилося.

– Не звертай уваги… То я із Фрайбурга привезла, з Німеччини… Архіви там перекопувала – Марина спокійно і далі правила свої нігтики пилочкою та розкладала пасьянс. – Так радянські охоронці підганяли німецьких військовополонених. А потім уже самі німці іронічно жартували, що Східну Німеччину комуністи так спеціально назвали: “дойче демократіше републік”, ДДР – “Давай-давай, работай!” Але не відволікатися! То яке місто? І коли?

– Під Москвою, мабуть. Райцентр якийсь… Десь напередодні 1942 року…

– Ха!!! А польський Перемишль не хочеш?! В акурат двадцять третього червня! На другий день війни!

– Навіть не уявляв…

– Отож-то! А мені бог війни, артилерист, учасник того звільнення розповів… Ти хоч здогадуєшся, чому про це ніде ні слова не було сказано?

– Та… знаючи нашу… ту… попередню країну… Та що завгодно можна припустити.

– А все просто: Перемишль звільнив і до 27 червня 1941 року утримував 4-й механізований корпус під командуванням… генерала Власова! Не дивись на мене так. Чиста правда, командував ним саме той Андрій Власов, який потім командував Російською Визвольною Армією і став особистим ворогом Сталіна…

– І де тепер той твій бог війни?

– Немає вже, він у кращому світі.

– То що ж він встиг тобі повідати?

– А тут найцікавіше: він розповів, що у другій половині дня двадцять першого червня надійшов наказ відкрити червоний конверт так званий літер “М”. Відкрили… А там: висунутися до держкордону, двадцять другого червня на провокації не піддаватися, вогонь не відкривати, а 23-го, о 04:00, після 30-хвилинної артпідготовки, заволодіти містом Перемишль…

Генерал Власов, зрозумівши, що це війна, дав наказ заправити пальним та боєкомплектами всю техніку, вивів корпус із місця постійної дислокації у Львові і заховав до потрібного часу в лісах поблизу Самбора. І на зв’язок заборонив виходити. Ні з безпосереднім керівництвом, ні зі штабом округу. І вогонь розводити заборонив. Усі накази окремим частинам вручалися лише посильними, фельд’єгерським зв’язком. І все спрацювало! Німці навіть не зрозуміли до пуття, що відбулося на світанку 23-го, коли на їхні голови посипалися снаряди.

– Ого!

– От тобі й “ого”! Міняй ім’я моєї героїні, бо далі говоритиму таке, що до всього ще й миттєво стану персоною нон-грата в теперішній Росії.

– То – добре, коли ворог належно тебе оцінює. І все ж, чим ти так маєш тій Росії насолити?

– А другим містом, звільненим Червоною Армією. Коли? І ким?

– І тут я здаюся. Зізнавайся, що там у тебе в рукаві?

– Солнєчногорськ!

– Підмосковний?!

– Атож. А втім, може, і не друге… Але близько. Суть не в тому… А відбулося це вже 12 грудня 1941 року. І звільнила місто 20-а армія під командуванням… того ж генерала Андрія Власова! Але і це ще не все, – Марина хитро усміхнулася.

Я зрозумів, що зі свого “рукава” вона дістане далеко не одну новину. Мені вже стало жаль її колег по кафедрі. Усе життя, весь свій вік ці люди спокійно розповідали студентам одні і ті ж прописні істини, захищали дисертації, видавали підручники, аж тут – на тобі – невідь-звідки з’являється дівча, яке одразу ж починає трощити їхній затишний світ…

– Мовчиш? Мовчи-мовчи…  Бо маю ще одного цвяшка, – Марина, розкинувши руки, крутнулася на одній нозі і весело, диригуючи сама собі, вигукнула: – Па-рам! Та-рам! А двадцятого грудня того ж 41-го року, та сама 20-та армія звільнила Волоколамськ! 3:0 на користь генерала Власова!

– І документи відповідні, ти вже знайшла в архівах… – мовив стиха, враз зрозумівши, що це не питання, а ствердження, бо знаючи Марину, навіть найменшого сумніву не мав, що вже відкопала їх…

– Авжеж! 

– І як враження?

– Ти знущаєшся? Враження не у мене, а в колег моїх… Вони ж усі виховані на тій історії, яка комуністами писалася… А там – усе брехня!

– Так уже й усе? – мені захотілося трохи роздратувати Марину. – Є ж, мабуть, і правди трохи. Цифри наприклад…

– Знущаєшся!? – Марина запалила свої фірмові зелені вогники в очах.

Я одразу ж зрозумів, що затія моя вдалася…

– Цифри! Цифри є… І факти теж є. Але то все гамузом – не більше 5-7 відсотків! А решта – ідеологічні домисли і перекручування, а простою і народною мовою, кажучи: брех-хня! Х-х-ня!

– То для чого я маю їх оприлюднювати і забирати майбутню славу всю собі? Оприлюднюй…

– Ага! А як я потім до Росії потраплю? А, якщо й потраплю, хто мені передачі носитиме у в’язницю?  

– Подумаєш! Теж мені привід! А що ти забула в тій Росії? Нафіг вона тобі?

– Подруга у мене в Мінську… Аліна.

– Ха! Я правильно почув? У Мінську? Вас, істориків, очевидно, географії не вчили?

– Ще одне слово – і ти ніколи не почуєш продовження. Можна подумати, що він не знає, що такої держави як Білорусь для російських спецслужб не існує. Не зли мене краще…

– Ну добре, проїхали. Хочеш бути Марією – будь. Вживайся в образ.

– Що я чую! Мені колись казали, що розумну людину вговорити можна… То ти, виходить, теж якимось боком до розумних належиш?

– Краще зізнайся – де ти того бога війни відкопала?

– Здрасці ! Це мій сусід, дід Степан… Він усю війну пройшов. А починав із генералом Андрієм Власовим. Але дороги їхні розійшлися восени 41-го, коли Власов командував уже 37-ою армією і при виході з оточення в районі річки Трубіж отримав поранення і потрапив до шпиталю. Ось поранений генерал і пояснив кільком довіреним, найближчим до нього офіцерам, що за його висновками, похід Червоної армії в Європу повинен був розпочатися саме 23-го червня, а передувати йому мали провокації спецслужб Червоної армії на своїй території двадцять другого. І літаки, які бомбили Київ, Житомир і Севастополь на світанку 22-го червня, як казав Молотов у своїй промові, не могли бути німецькими, бо не було у них ні бомбардувальників, ні винищувачів прикриття, які могли б подолати такі відстані і повернутися назад… До Житомира ще могли б дістатися, але 22-го на Житомир жодна бомба не впала… Схоже німецька розвідка переграла радянську і на фоні заготовлених провокацій радянських вояків на власній території, почала масоване вторгнення, оголосивши війну на добу раніше. До радянських провокацій додала і свої, значно потужніші, як неупередженим оком глянути. Від того і творився такий безлад, бо ніхто не міг втямити, що відбувається.

– Слухай… А як же твердження Віктора Суворова, що Сталін планував нападати на Німеччину десь у першій половині липня? Шостого-десятого числа…

– Я ж сказала, що ти розумний. Ти й думай. А я мовчала б, якби не натрапила на один ду-у-уже цікавий документ. Настільки цікавий, що будь-який історик мені б ноги цілував… Зайве про пальчики нагадувати. – Марина грайливо глянула в мій бік. – Ну, й письменник також… Маєш сумнів? Дивися! – розгорнула кілька ксерокопій, – це рапорт генерал-майора Бориса Андрійовича Фоміна помічнику начальника Генерального штабу по військово-науковій роботі Радянської армії генерал-полковнику Олександру Петровичу Покровському! Тепер записуй номери цього рапорту: вихідний номер Військової академії імені К.Є. Ворошилова – 002783 від 9 червня 1952 року, вхідний номер 001363 від 12.06.1952 року. І ще, це відповідь на вихідний номер 190987. Записуй-записуй, бо потім скажуть, що це так собі, припущення. Плід хворобливої уяви, припущення автора… Об тебе ж спробують повитирати ноги науковці. Квазінауковці…

– Та занотував… Що там?

– А там, мій друже, чорним по білому написано: “Выписки из планов обороны государственной границы (…) хранились в штабах корпусов и дивизий в запечатанных красных пакетах. Распоряжение о вскрытии красных пакетов из штаба округа последовало в исходе 21 июня…”

Розумієш? Двадцять першого!!! Яке “вєроломноє і внєзапноє совпадєніє”?

– Та я і не дуже довіряв…

– Що, не дуже? Потерпів би краще, бо це ще далеко не все… Марія моя тут тобі статтю підготувала. Ми ще подивимося, хто з нас письменник кращий… Па-ра-ммм! – і в руках Марини з’явилося з десяток аркушів роздруківки…

 

22 ЧЕРВНЯ 1941 року… ЩО ТО БУЛО???

Ох, недарма в Росії до 2041 року засекречено архіви війни 1941-45 років…

Ох, недарма!

А як по-іншому їм діяти, коли при розкритті тих архівів перевернеться з ніг на голову практично все, що так послідовно і наполегливо подавалося офіційною історіографією поколінню за поколінням.

На вулиці 2021 рік… Червень… 80 років відділяє нас від тих подій. Мабуть, достатньо часу, щоб розставити всі крапки…

Однак знову 22-го червня… І вкотре вже ми почуємо байку про те, що цього дня віроломно, без оголошення війни на мирну країну (Радянський Союз) напала фашистська Німеччина…

Цю відверту брехню вдовбували нам у голови, продовжують і досі втовкмачувати нашим дітям й онукам.

Хоча за ці 80 років, які збігли від тієї дати, науковці мали б дослідити все ретельно і доповісти суспільству про виконану роботу…

І не лише доповісти!

Правда мала б давно вже бути в підручниках, за якими за наші гроші навчають наших же дітей… Мабуть, вже досить засмічувати їхні голови кремлівською брехнею. Чи не так?

На жаль, так.

Тож давайте спробуємо розібратися самостійно.

Починаємо?

Я не науковець, але думати й аналізувати вмію. Як і більшість звичайних людей. Життя нас учить…

Отже, вперед!

Маленька ремарка: справжні герої, як правило, ходять в обхід. Але ми теж не в тім’я биті, тому уподібнимося до розумних звитяжців і розпочнемо “з кінця”.

  1. Фашистська Німеччина…

А що нам каже Вікіпедія на цю тему?

Фашизм (італ. fascismo, від італ. Fascio – «зв’язка», «об’єднання») – різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання, мобілізації нації й держави проти ворогів, ідея постійної війни і панування.

Спочатку – самоназва політичного руху під проводом Беніто Муссоліні в Італії, який був при владі від 1922 до 1943 року. Вже у 1920-х роках, супротивники фашизму поширили це поняття на інші праворадикальні, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, і, серед інших, на німецький націонал-соціалізм, хоча лише деякі з них називали себе «фашистськими» та за своєю ідеологією і політичною практикою істотно відрізнялися від італійського фашизму.

Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія був заснований Беніто Муссоліні – до того одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об’єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата в галузі фізіології та медицини Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм».

А далі ще цікавіше:

Доктор Лоренс Брітт – політолог, який займався вивченням фашистських режимів Гітлера (Німеччина), Муссоліні (Італія), Франко (Іспанія), Сухарто (Індонезія) і Піночета (Чилі). Він дійшов висновку, що всі фашистські режими мають 14 спільних ознак, які складають характеристику фашизму.

  1. Потужний і тривалий націоналізм – фашистські режими постійно використовують націоналістичні гасла, девізи, символи, пісні і так далі. Знамена можна побачити скрізь, як і символи прапора на одязі і в громадських місцях.
  2. Нехтування до загальновизнаних прав людини – зі страху перед ворогом і під приводом забезпечення безпеки фашистська влади переконує, що права людини можуть ігноруватися в певних випадках заради “необхідності”. Людей змушують “думати по-іншому” або навіть схвалювати побиття, вбивства, тривале позбавлення волі затриманих і т.ін.
  3. Виявлення ворога/жертви як об’єднуюча основа – народи при фашистських режимах гуртуються в патріотичному русі в боротьбі проти спільної небезпеки або противника: расових, релігійних чи національних меншин, лібералів, комуністів, соціалістів, терористів тощо.
  4. Пріоритетне становище збройних сил – навіть якщо в країні є багато гострих внутрішніх проблем, збройні сили отримують непропорційно велике бюджетне фінансування, а внутрішні проблеми залишаються невирішеними. Пропаганда нав’язує привабливий образ військових і військової служби.
  5. Сильна дискримінація за ознакою статевої приналежності – у фашистських урядах домінують чоловіки.
  6. Контроль ЗМІ – вони контролюються безпосередньо урядом або побічно через співчуваючих журналістів чи керівників ЗМІ. Поширена цензура, особливо у воєнний час.
  7. Маніакальне захоплення національною безпекою – страх використовується як мотиваційний інструмент уряду для тиску на маси.
  8. Переплетення релігії і уряду – уряди фашистських країн використовують релігію як інструмент управління громадською думкою. Релігійна риторика і термінологія використовуються урядовими лідерами, навіть коли головні принципи релігії діаметрально протилежні діям чи політиці уряду.
  9. Захист корпорацій – промислова і ділова аристократія у фашистських державах часто є єдиною силою, котра ставить лідерів у владу, створюючи взаємовигідні ділові відносини з владною елітою.
  10. Утиски профспілок – оскільки профспілки представляють єдину реальну загрозу для фашистських урядів, вони або повністю відсутні, або серйозно обмежені в можливостях.
  11. Презирство до інтелігенції і мистецтва – фашистські держави заохочують або терпимо ставляться до проявів відкритої ворожості до вищої освіти і до вчених. Найчастіше вони зазнають переслідувань, прибічників арештовують. Уряд часто відмовляється фінансувати мистецтво.
  12. Нав’язлива ідея злочину і покарання – при фашистських режимах поліція отримує майже необмежені повноваження. Люди в ім’я патріотизму в багатьох випадках воліють не помічати поліцейських зловживань, навіть порушення своїх громадянських свобод. Часто створюється національна поліція з необмеженою владою.
  13. Неприборкане кумівство і корупція – фашистськими режимами майже завжди керують клани приятелів і партнерів, які призначають один одного на урядові посади і використовують владу для захисту членів свого клану від відповідальності. Найчастіше урядові лідери привласнюють або навіть безпосередньо розкрадають державні ресурси і скарбницю.
  14. Шахрайські вибори – вибори у фашистських державах часто перетворюються на фарс. Нерідко проводиться наклепницька кампанія (або навіть вбивства) кандидатів від опозиції, законодавство використовується для маніпулювання чисельністю виборців, межами округів, засобами масової інформації. Фашистські режими часто використовують судову систему для маніпулювання виборами (Вікіпедія).

Цікаво?  

Ось і мені стало цікаво: а скільки ознак із тих 14-ти мав правлячий режим у Радянському Союзі напередодні 1941 року? Порахуйте самостійно і дійдете висновку, що цього дня один фашистський режим пішов війною на інший… (Щось, видно, не поділили). Що? Але про те згодом. Рухаємося далі.

 

  1. Мирна і миролюбна країна Радянський Союз

Звісно ж, на кожному кроці радянська пропаганда трубила у всі труби про миролюбність… І в той же час у тридцяті роки популярними були плакати такого змісту: “Весь мир будет наш!” і “Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем!”

І роздували. Роздмухували… І досить таки успішно. Спільно із Німеччиною, до речі.

Гітлер: Чехія, Польща, Бельгія, Голландія, Франція, Норвегія…

Сталін: Польща, частина Румунії, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія, Іран…

Якщо сучасним сленгом послугуватися, то виходить щось на зразок: два найбільші розбійники тогочасного світу, змовившись, спільно дерибанили Європу. Країну за країною підминали під себе. І не тільки Європу… І спільно роздмухували пожежу світової війни.

 

  1. Без оголошення війни…

А це – взагалі анекдот, бо навіть Молотов у своїй промові від 22 червня 1941 року зізнався, що вранці німецький посол граф Вернер фон дер Шуленбург вручив йому Ноту німецького МЗС і повідомив про початок війни.

Так-так, у першому абзаці своєї промови Молотов сказав: без оголошення, а не далі, як у третьому розповів про ранкову зустріч із послом і згадав про Ноту Німецького уряду… І про оголошення війни…

Сама Нота є у вільному доступі в Інтернеті і наводити її повністю немає потреби. Але… Наведу невеликий фрагмент.

Нота німецького міністерства закордонних справ уряду Радянського Союзу від 21 червня 1941 роки (витяг).

…При укладанні потрійного пакту 27 вересня 1940 року Німеччина, Італія і Японія одноголосно висловили думку, що цей пакт жодним чином не спрямований проти Радянського Союзу і що дружні відносини трьох держав і їх договори з СРСР цією угодою абсолютно не зачіпаються. Це зафіксовано документально у ст. 5 пакту трьох держав. Одночасно в цьому листі висловлювалися побажання і надія, що дружні відносини з Радянським Союзом, які хочуть підтримувати держави, які уклали Троїстий пакт, вдасться спільними зусиллями очистити від непорозумінь і надати їм конкретну форму. Для подальшого обговорення цих питань рейхсміністр закордонних справ запросив пана Молотова в Берлін.

Під час візиту пана Молотова в Берлін уряд Рейху переконалося, що Росія згодна на дійсно дружнє співробітництво з державами, які уклали Троїстий пакт, вдасться спільними зусиллями очистити від непорозумінь і надати їм конкретну форму. Для подальшого обговорення цих питань рейхсміністр закордонних справ запросив пана Молотова в Берлін.

Під час візиту пана Молотова в Берлін уряд Рейху переконалося, що Росія згодна на дійсно дружнє співробітництво з державами, які уклали Троїстий пакт, і з Німеччиною, зокрема, лише в тому випадку, якщо остання готова сплатити за це ціну, яку вимагає Радянський Союз. Цією ціною було подальше просування Радянського Союзу на півночі і південному сході Європи. У Берліні і в ході подальших дипломатичних переговорів з німецьким послом у Москві пан Молотов пред’явив наступні вимоги:

1) Радянський Союз хоче дати Болгарії гарантію і, крім того, укласти з цією державою пакт про взаємодопомогу за зразком пактів, укладених з прибалтійськими державами, тобто з наданням військових баз, причому пан Молотов заявив, що втручання у внутрішні справи Болгарії не буде. Здійсненню цієї мети служив і візит російського комісара Соболєва в Софію, що відбувся в той же час.

2) Радянський Союз вимагає укладення договору з Туреччиною з метою створення баз сухопутних і військово-морських сил СРСР на Босфорі і Дарданеллах на основі довгострокової оренди. У тому випадку, якщо Туреччина не погодиться на це, Німеччина й Італія повинні будуть підтримати російські дипломатичні заходи, щоб змусити Туреччину погодитися. Ці вимоги були направлені на встановлення панування СРСР на Балканах.

3) Радянський Союз заявив, що як і раніше відчуває загрозу з боку Фінляндії і тому вимагає, щоб Німеччина повністю віддала йому Фінляндію, що практично означало окупацію цієї країни і винищення фінського народу. (Вікіпедія)

Сподіваюся, все зрозуміло.

То що ж у нас залишається?

 

  1. Віроломно

Вдумайтеся у зміст слова цього: віроломно… Ламаючи віру (чи довіру), яка до цієї події існувала. А чи ж існувала насправді?

Щоб щось поламати, треба, щоб воно було в реальності…

Щоб втратити цноту, треба її мати.

Щоб втратити довіру, треба довіряти…

А хто кому із цих двох фюрерів-вождів довіряв?

Німеччина? Гітлер? І підтягнув до кордонів із Радянським Союзом 166 дивізій, 4795 літаків і 4436 танків…

Радянський Союз? Сталін? І розмістив на кордоні з Німеччиною 190 дивізій, 10743 літаки і 15687 танків…

Невже ми настільки дурні та затуркані, щоб повірити у те, що там якась, хоча б найменша, довіра існувала?

 

ВИСНОВОК

А висновок сумний: від нас 80 років приховують правду про те, що насправді відбулося 22 червня 1941 року. І ще, як мінімум, на 20 наступних років приховали. І розумію чому. Все просто: як тільки стане відомим зміст червоних пакетів (Літер “М”), які були у штабах військових частин Червоної Армії – скоріше всього впаде, як картковий будиночок уся історіографія радянсько-німецької війни 1941-45 років.

Але і без того, ми сьогодні знаємо, що війна Німеччиною була оголошена.

Знаємо, що націонал-соціалістична Німеччина була настільки ж фашистською, як і більшовицький Радянський Союз.

Знаємо, що миролюбною країною Радянський Союз ніколи не був.

І знаємо, що ніякої довіри між Німеччиною та Радянським Союзом насправді не існувало…

Тобто, нам просто брехали…

То що ми маємо відмічати 22 червня?

День, коли два лиходії почали, заливаючи кров’ю планету мірятися силами?

Думаю, що цього дня доречними можуть бути лише два гасла:

  1. НІКОЛИ БІЛЬШЕ!
  2. РОСІЄ! РОЗКРИЙ АРХІВИ І СКАЖИ ЛЮДЯМ ПРАВДУ!

P.S. Уявляю, як завиють внуки-правнуки енкаведистів і кремлівських прислужників, прочитавши ці матеріали.

Що можу сказати? Вийте! Плюйте. Кусайте. Іншої реакції від вас ніхто і не чекає. Я – тим паче.

Думка авторів статей, коментарів, блогів, розміщених на нашому ресурсі, може не збігатися з думками і позицією Адміністрації та інших Користувачів. Відповідальність за достовірність інформації несе автор публікації.

Leave a Comment