Образ життя Митрополита Іларіона (Огієнка)

2007 – рік пам´яті Митрополита Іларіона, у мирі професора, визначного релігійного і культурного діяча Івана Огієнка, якому 15 січня виповнилося б 125 років від дня народження, а 29 березня – 35 років, як Господь покликав Владику Іларіона у вічність. Отож подаємо матеріали про життєвий шлях світлого мужа українського народу із “Жалобної книги в пам´ять Митрополита Іларіона”.

Митрополит Іларіон (у мирі Професор Д-р Іван Огієнко) народився 15 січня 1882 року в Брусилові Радомислького повіту на Київщині – в убогій селянській сім´ї Івана і Єфросинії. 1884 року його батько загинув у нещасному випадку, осиротивши четверо дітей. Троє їз них узяли на утримання добрі люди, а четвертий, Іван, залишився з матір´ю. Працюючи на фільварку, мати утримувала його і посилала в школу. По закінченні 4-річної початкової школи 1896 року, він вписався до 4-річної військової фельдшерської школи в Києві. По закінченні цієї школи він почав 6-річну обов´язкову службу в лікарні. Року 1903 він склав іспити зрілості в гімназії в Острозі на Волині, звільнився з праці в лікарні — з обов´язком вступити на Медичний Факультет Університету Св. Володимира в Києві. Згодом він перейшов на Історико-Філологічний Факультет, у наслідок чого опинився без засобів до життя і мусів заробляти їх сам.

Року 1907 студент Іван Огієнко одружився з учителькою Домінікою Литвинчуковою з Брусилова.

Іван Огієнко закінчив Історико-Філологічний Факультет 1909 р. з дипломом першого ступеня. На протязі 1911-1912 років він учителював у середній школі в Києві, а одночасно був слухачем Вищих Педагогічних Курсів, що їх закінчив 1912 р. Року 1915 він склав магістерські іспити, був назначений доцентом Університету Св. Володимира в Києві. Коли в ході революції 1917 р. в Києві постала Українська Центральна Рада, доцентові І. Огієнкові було доручено викладати в цьому університеті “Історію Української Мови”.

Тоді Університет Св. Володимира надав йому статус професора. Того ж 1917 р. проф. Іван Огієнко був номінований членом Ради Міністра Освіти.

За уряду гетьмана Павла Скоропадського 1918 р. Проф. І. Огієнко був одним з організаторів Українського Державного Університету, і того ж року був запрошений на становище ректора Кам´янець-Подільського Університету. На тому становищі проф. І. Огієнко був до 1920 р.
За часів Директорії Української Народної Республіки в роках 1918-1919 він був Міністром Освіти, а почавши з року 1919 — Міністром Віросподівань. Від 1919 до 1920 року проф. І. Огієнко з доручення Симона Петлюри, виконував обов’язки керування державним апаратом УНР.

Року 1920 центральні землі України були окуповані більшовиками. Проф. І. Огієнко виїхав у Західню Україну й поселився в містечку Винниках біля Львова, і там, без устійнених засобів до життя, проживав зо своєю сім´єю до 1924 р. У роках 1924-1926 викладав українську мову й літературу в вчительській семінарії у Львові. 1926 р. він був запрошений до Православного Богословського Відділу при Варшавському Університеті.

За його працю “Українська мова XVI століття і Крехівський Апостол 1560 р.”, чехословацький університет у Брно 1931 р. надав Проф. І. Огієнкові ступінь дійсного Доктора Філософії.
1932 р., з наказу польського міністра внутрішніх справ, Проф. І. Огієнка було звільнено з Варшавського Університету. 1933 р. він оснував у Варшаві науково-популярного місячника “Рідна Мова”, а року 1935 журнал “Наша Культура”.

1937 р. Проф. І. Огієнко пережив родинну трагедію: 19-го травня того року упокоїлася його дружина. З того часу троє їхніх дітей: Анатолій, Юрій та Леся вчилися у школах у Варшаві.
З розвалом Польщі 1939 р. у Варшаві постала українська Церковна Рада, на пропозицію якої року 1940-го Собор Єпископів Православної Церкви в Генеральному Губернаторстві (під проводом Митрополита Діонисія) обрав Проф. І. Огієнка кандидатом на Єпископа Холмщини та Підляшшя, з Єпископською Катедрою в місті Холмі.

У жовтні 1940 р. Проф. І. Огієнко прийняв чернечий постриг у Яблочинському монастирі й наречення імені Іларіон. Другого дня Митрополит Діонисій висвятив ченця Іларіона на Диякона, а третього на Ієромонаха й возвів його в сан Архимандрита. Це було доконане 9, 10 і 11 жовтня 1940 р.

Єпископське Наречення Архимандритові Іларіонові завершили в Холмському Соборі 19 жовтня 1940 р. Первоієрарх Православної Церкви в Генеральному Губернаторстві (Польщі) Митр. Діонисій, Екзарх Вселенського Патріярха Саватій — Архиєпископ Празький, і Владика Тимофій — Єпископ Люблинський. Ці ж ієрархи 20 жовтня 1940 р. звершили Єпископові-Номінатові Хіротонію й возвели його в сан Архиєпископа Холмсько-Підляського з Катедрою в Холмі. 16 вересня 1944 р. Архиєпископ Іларіон був удостоєний обласним званням Митрополита Холмсько-Підляського.

Джерело: газета “Успенська Вежа”, січень 2007 р.

Leave a Comment