ОМАЛЬВЛЕНА ДУША

Автор: ІГОР ФАРИНА
член НСПУ, лауреат премій імені братів Лепких та імені П. Кулішам. Шумськ на Тернопіллі

Три сонетові камінчики з ріки часу

Пам’яті Григорія Барана (Радошівського*)

* Григорій Баран (Радошівський) – український поет і журналіст. Народився у 1929-оту році у селі Радошівка. Вісімнадцятирічним був засуджений сталіністами до розстрілу за «антирадянські вірші». Але цей вирок замінили концтаборами у Сибіру. Автор поеми «Мальви прийшли на поклін». Заснував музей «Зборівська битва» у місті, де жив.

1.

…А Стрипа кличе у нестрим’я вир,

У течію бентежних барвозвуків,

В якій омиють ночодні онуки,

Непам’ять роду взявши на буксир.

 

Не проковтне їх час підступність вирв,

В молитвосвіт прийдуть через багнюку.

Омальвленого серця гордий стукіт

Читатиме надрідності псалтир.

 

Повзе до себе думозолотінь,

Прогнавши хижокрука люту тінь,

Бо так повелівають життєзнаки.

 

Ураз ступивши за вогненну грань.

Вони піднімуть знамено повстань

Задля буяння квітів та атаки.

 

2.

Задля буяння квітів та атаки

В сологолоссі модернових хвищ

Посеред струму псевдобойовищ,

Що справжності на себе клеять знаки.

 

Хоч нахиляє спрут чужих вітрищ,

Та не зуміє хитрий харцизяка

Пригнати в душі стадо переляків

Із таврами страшнющих морозищ.

 

Пралевно заговорить болю нерв

І відповзе від нього слизочерв,

Що аксіомив й несвою клоаку,

 

Здолавши злювихний фантом,

Вони узріють з берега огром

Й до них ріка козацька забалака.

 

3.

Й до них ріка козацька забалака,

Бо гадохижжя русла вже нема.

Адже із будячищами всіма

Щезає й напомаджена пиляка.

 

Хоч хоче окремлівлена чума

Вчепитись в лютогерцьну кореняку,

Звучатиме всім доля – гайдамака,

Немов неупокорена сурма.

 

Вже прагнення в даліні вируша.

І тішиться омальвлена душа,

Надпивши часу гойний еліксир.

 

Й несправжнє стрімголовно утіка

Від барвоздвигів дійсності мазка.

Всіх Стрипа кличе у нестрим’я вир.

Leave a Comment