Освіта в давньому і радянському Брусилові (частина третя)

Освіта в XX столітті

Автори: Я. ГАЛАЙЧУК, Л. МАКАРЕНКО
газета “Колгоспна правда”, вересень, 1957 року

До встановлення радянської влади в Брусилові було три школи: церковно-парафіяльна з трирічним навчанням, міністерська докласова з п’ятирічним навчанням і вища початкова з чотирирічним курсом і як надбудова на попередніх. Перші дві школи мали власні будинки, остання власного приміщення не мала, що становило не малу проблему для Брусилова і для школи.

Після Жовтневої революції становище школи в Брусилові змінилося. Вища початкова школа придбала власне приміщення: вона явочним порядком зайняла панський будинок, краще приміщення в Брусилові, яке до того займала німецька комендатура. В умовах гострої і затяжної війни на Україні відбулась радикальна ломка внутрішнього життя школи. Першим актом цієї ломки був перехід Брусиловських шкіл в 1917 – 1918 навчальному році з російської на українську мову викладання, за ним пішло усунення з шкіл закону божого і церковнослов’янщини, проведення заходів по відділенню церкви від держави і школи.
Хоча Радомишльське повітове земство міняло своє політичне пофарбування трикольорове на двокольорове і навпаки, воно провело проте корисні і багатолюдні вчительські курси українознавства влітку 1917 р. На курсах викладали відомі лінгвісти, наприклад, Олексій Петрович Баранников, який пізніше став дійсним членом Академії наук СРСР.

Одіозною фігурою у нас ставав учитель колишній русифікатор. Такі вчителі кидали насиджені місця і виїздили або “перебудовувались”: вивчали спішну українську мову і “лівіли”.
Все більше нестерпними та ненависними для вчителя робились український націоналізм і всілякі більш і менш петлюрівські батьки-отамани – святненки, минки, мордалевичі. Брусиловські передовіші вчителі, що вели антирелігійну пропаганду, брали участь в органах радянської влади або розгортали радянську культурно-масову роботу, ставали жертвами батьків-отаманів під час їхніх наскоків на Брусилів у 1918 – 20 роках.

За ці роки виросли і зміцніли педкадри Брусиловських шкіл. У Брусилові осілись вчителі – корінні брусилівці, які закінчили вчительські інститути. У час загальної розрухи народного господарства припинилося асигнування і матеріальне постачання шкіл. Учителі рідко коли діставали зарплату, ходили по неї пішки до Радомишля, а купити могли мало що, діставали рідко коли матеріальну допомогу від батьків та від місцевого волревкому. Взувалися погано, одягалися ще гірше, у все те, що могло дати примітивне натуральне господарство. Учителі разом з дітьми мерзли в школі, голодували і хворіли, особливо на висипний і черевний тифи, але голови не схиляли і рук не опускали.

У 1920 році всі Брусиловські вчителі влилися в ряди Всеросійської Спілки робітників освіти. Брусилівський волком Спілки мобілізував вчителів на самовіддану працю. Всі Брусиловські школи, особливо вища початкова, вели значну культурно-масову роботу. Дуже популярними в Брусилові стали громадська бібліотека, драмгурток, хор і струнний оркестр, які об’єднували вчителів, старших учнів і обдаровану молодь Брусилова. Громадяни Брусилова познайомилися на сцені з мистецьким виконанням старих революційних пісень, класичною пісенно-хоровою спадщиною, українською і російською, з образами Гоголя, Островського, Шевченка, Карпенка-Карого, Франка, Кропивницького, Васильченка, Чехова та інших.
На вечорах велика зала й коридор докласової школи не могли вмістити відвідувачів. Хором керували прекрасні знавці хорового співу – Крижанівський Ф.П., Блінов В.С. і Волошенко Д.Л. Струнним оркестром керував Макаренко Л.П.

Учителі мали багато роботи, пристосовуючи старі підручники до нового життя або працюючи зовсім без підручників. Ідучи за «духом часу», школи в Брусилові проявили власну ініціативу в реалізації принципу трудового виховання. Так, для старших учнів були гуртки шевський, столярський, пасічницький, садівницький, у молодших класах – уроки рукоділля.

Учні працювали у власному господарстві, яке зросло за рахунок колишньої панської землі; осінні збиральні роботи затягались, тому школи починали працю на місяць півтора пізніше, в атестаціях учнів вищої початкової школи перша чверть була зовсім порожня.

Всі класи Брусиловської райтрудшколи були переповнені. Так, в першому класі цієї школи в 1924-1925 навчальному році у вчителя Л.П. Макаренка навчалося 146 учнів і мало хто відчислився протягом року.

Школа містилася в трьох будинках. З 1924 року приміщення колишньої церковно-парафіяльної школи передано під клуб, з 1925 року тут був і Брусилівський Палац піонерів. Відтоді школа займала будинки: “над ставом” і “на полі” далеко від центра. Гострішою ставала потреба в додатковому приміщенні, яке і почали будувати в 1929 році.
У березні 1932 року був відкритий третій шкільний будинок у центрі, на місці колишнього волосного управління. Приміщення мало 10 великих класних кімнат, нижній і верхній коридори, учительську, кабінет директора і дві кімнати для кабінетів.

В 1932 р. вийшли нові предмети програм з основних наук. Було покінчено з лівацькими теоріями відмирання школи і з анархізмом у викладанні, які мали місце і в житті Брусиловської райтрудшколи.

В 1934 р. вийшла постанова ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР “Про структуру початкової і середньої школив 1949 році , якою передбачалося 4-річна початкова, 7-річна неповна середня школа і 10-річна середня школа.

У Брусилові на базі 7-річної райтрудшколи була заснована середня школа. З перших років свого існування Брусиловська середня школа з старшими класами почала готувати учнів з 10 навколишніх сіл. Таким чином, стала центром освіти в районі. В грудні 1934 року середній школі було присвоєно ім’я Кірова.

В 1936р. поряд з середньою загальноосвітньою з’явилася у Брусилові ще одна середня школа – прогресивна на Махнівці. Напередодні Великої Вітчизняної війни ця школа мала вже восьмі і дев’яті класи. В цей час відмічається бурхливий ріст випускників з закінченою середньою освітою. Так Брусиловська середня школа ім. Кірова випустила з закінченою середньою освітою в 1937 році 35 осіб, в 1938 р. – 26 осіб, в 1939 р. – 38, в 1940 р. – 34, в 1941р. – 36 осіб. Значна кількість учнів закінчили школу за освітою за 7 і 8 класів.

Число людей з середньою освітою зросло в Брусилові за 30-х років також внаслідок того, що у Брусилові в 1931-1932 рр працював робітфак Київського Кооперативного Інституту, який готував собі студентські кадри. Також в кінці 30- років функціонувала вечірня середня школа для дорослих, яка випустила в 1941 році (другий випуск) 15 осіб.

За роки тимчасової окупації України німецькими фашистами освіта занепала, школа по суті була ліквідована. У Брусилові в середині липня 1943 року заарештували старого брусилівського вчителя-орденоносця Макаренка А.С., а 23 липня того самого року замордували його в Коростишеві.

У 1944 році, відступаючи і залишаючи за собою “голий простір”, німці спалили два шкільні будинки на полі (колишньої міністерської школи). З дня звільнення від фашистських окупантів у Брусилові відразу почало налагоджуватися шкільне життя. Спочатку функціонувала одна Брусиловська середня школа. Загальна кількість учнів в 1949 році на кінець навчального року досягла 896 чоловік. Пересічна кількість учителів становила 27. У 1949 році в Брусилові почали окремо існувати 7-річна неповна середня школа ім. В.І. Леніна у своєму давньому панському будинку на Махнівці.

З кожним роком збільшується кількість молоді, що закінчує середню школу і дістає атестат зрілості. Школа, освіта займають домінуюче місце в житті радянського Брусилова. Пересічна загальної кількості учнів обох Брусиловських шкіл за останні 13 років становить 4-5 частину всього населення Брусилова. Випускники 7 і 10 класів Брусиловських шкіл становлять 4% від усього населення Брусилова, а за окремі роки і більше.

Змінилися і педкадри в Брусилові. Якщо у дореволюційній школі в Брусилові учителі з освітою за вчительську семінарію, духовну семінарію і вчительський інститут були одиницями, то в радянській школі в Брусилові з вищою, незакінченою вищою і середньою педагогічною освітою було в 1944 р. – 24 особи (загальна кількість учителів 27), в 1948 р. – 26 осіб (загальна кількість учителів 27), в 1951 р. в обох школах – 41 особа (загальна кількість вчителів 44), в 1957 р. – 45 осіб (загальна кількість вчителів 47). Педкадри Брусиловських шкіл ростуть кількісно і якісно. Так, учителів з освітою за педагогічний інститут було в Брусилові в 1944 р. – 4 особи, в 1948 р. -6, в 1954 р. -14, в 1957 р. -24 особи.
Учитель Стасиневич Григорій Андрійович нагороджений орденом “Знак Пошани” в 1938 році; Макаренко Антон Степанович нагороджений орденом “Знак Пошани” в 1928 році, Мисливський Іван Онисимович – заслужений учитель республіки з травня 1957 р. (працює в м. Первомайську, Миколаївської області); Макаренко Лука Павлович – заслужений учитель, двічі орденоносець: “Знак Пошани” в 1949 р. і “Трудового Червоного Прапора” в 1951 р. (працює у Брусилові); Макаренко Мотрона Андріївна – двічі орденоносець: “Знак Пошани” в 1949 р. і “Трудового Червоного Прапора” в 1951 р. (пенсіонер, мешкає у Брусилові); Зима Пелагея Петрівна – заслужена вчителька, нагороджена “Орденом Червоного Прапора” в 1953 р. (працює в с. Водотиях, Брусилівського району); Дерев’янченко Надія Миронівна – заслужена вчителька з 1957 року (працює в м. Житомирі).

Із зростанням освіти в Брусилові і в цілій країні зросли культурні інтереси, запити і потреби брусилівського населення. Кілька років як Брусилів радіофіковане.

Якщо фундаментальна і учнівські бібліотеки дореволюційних Брусиловських шкіл становили набагато менше однієї тисячі томів книг, то загальний книжковий фонд двох публічних бібліотек і дев’ятьох бібліотек різних установ і закладів Брусилова складає на вересень 1957 року понад 60 тисяч томів. Зросли ряди читачів. На період 1957 р. в районній бібліотеці для дорослих нараховується 978 осіб.

Leave a Comment