ПРО ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУ В КОНТЕКСТІ ПОДІЙ НА БРУСИЛІВЩИНІ

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Голодомор — спланований злочин радянської влади проти українських селян. Основна його причина — «загнати» селян у колгоспи.

Відомо, що колективізація в Україні йшла мляво. Їй навіть не посприяла перша хвиля репресій 1928—1930 рр., коли було ув’язнено і вислано у північні табори найзаможніших селян. Станом на 1930 р. у Брусилівському районі Київського округу було колективізовано 3107 селянських господарств, що становило майже 31% їхньої загальної кількості, та 18 028 га ріллі (приблизно 37% від всієї площі). Проте одноосібники не поспішали вступати до колгоспів. До того ж з початку року з більшовицьких артілей стали виходити селяни (навіть колишні незаможники), які на власній шкірі відчули «переваги» колективного господарювання. До осені 1930 р. з колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств, зокрема всі середняцькі.

Добровільно колгоспників не відпускали, тому спалахували селянські виступи. Напруження на селі дедалі посилювалося і загрожувало перерости в громадянську війну. Селяни били, а часто й вбивали присланих уповноважених і сільських активістів. Часто доходило до відкритих протестів, які нерідко переростали у збройні повстання, охоплюючи цілі райони. Загалом, за підрахунками дослідників, упродовж 1930 р. в Україні відбулося понад 4 тис. виступів за участю 1,2 млн селян. На їх придушення було кинуто регулярні війська, зокрема бронетанкові підрозділи, артилерію, а подекуди навіть авіацію. Так, у Білоцерківському окрузі відбулося 60 повстань, в Київському — 62.

Брусилівщина стала одним із епіцентрів селянських повстань.

13 березня 1930 р. оперативний відділ ДПУ доповідав С. Косіору про селянські виступи у селах Брусилівського району. Так, у Здвижці селяни розібрали з колгоспів по домівках весь реманент і зерно. Жителі Карабачина зібрали сход села, на якому обрали делегатів до Брусилова для пред’явлення резолюції про розпуск колективного господарства. У Водотиях селяни зачинили активістів у сільраді та групами ходили селом із гаслами «Даємо другу революцію! Геть радянську владу!» А у Вільшці дійшло до збройного повстання, на придушення якого була кинута армія, зокрема червоні кавалеристи.

2 лютого 1930 р. у Скочищі відбулося «бабське повстання»: понад 150 жінок захопили сільраду. Приводом до таких дій став арешт священика ходорківської церкви Ревенка, який напередодні разом із куркулями Ходоркова організував масові виступи селян проти політики радянської влади.

Як доповідав голова ДПУ УСРР В. Балицький центральному комітету КП(б)У, натовп селян кількістю 100—120 осіб із криками «Боже царя храни» вночі захопив Ходорківську сільраду. Уповноваженого із хлібозаготівель РПК і міліціонера силоміць виштовхнули із приміщення, а місцевих активістів дуже побили. Наступного дня загін корнинської міліції заарештував організаторів масових виступів, а священика Ревенка взяли до себе скочищенці й переховували в одного селянина. Коли міліціонери його знайшли й заарештували, то піднялося повстання скочищенських жінок, що тривало два дні. 4 лютого у село прибула воєнізована частина ДПУ, яка, застосувавши силу, придушила селянський виступ.

Колективізація на Брусилівщині гальмувалася й надалі. Тут працювало всього 28 колективних господарств, а за підсумками роботи 1932 року Брусилівський район посів 74 місце із 76 районів Київської області.

Проте вже 1934‑го ситуація кардинально змінилася. Селяни масово вступали в колгоспи. До кінця року на Брусилівщині налічувалося 56 колективних господарств, а кількість одноосібників не перевищувала 10%.

Leave a Comment