Краківщина

Село, підпорядковане Брусилівській селищній об’єднаній територіальній громаді, розташоване за 45 км на південний схід від Коростишева, за 5 км на південь від Брусилова, за 33 км вiд залізничної станції Фастiв, за 22 км вiд автошляху Київ—Чоп. Площа населеного пункту —76 га.

Село розміщується у низовині, оточене невеликими лісовими насадженнями збоку Брусилова та Хомутця. На межі Брусилова та Краківщини бере початок річка Брусилівка (народна назва «Бродок»). У центрі села є великий ставок. У Краківщині розвідані великі запаси глини, піску, торфу.

1970 р. в Краківщині проживало 343 особи, з яких жінок — 199, чоловіків — 144. 1979 р. чисельність населення села становила 206 осіб (жінок — 117, чоловіків — 89), 1989 р. — 143 особи (жінок —82, чоловіків — 61).

Землі села входили до складу хомутецького колгоспу «Комуніст» (після перейменування колгоспу — до «Будівник комунізму»), а з середини 70‑х років — до об’єднаного колгоспу ім. Горького.

З історії села

Перші писемні згадки про Краківщину з’являються у середині XVIII ст., хоч поселення на місці села могло утворитися набагато раніше.

Про утворення села Краківщини та походження його назви розповідала корінна жителька села 102-річна Марія Андріївна Тарасун, яка довідалася про це від своїх батьків. За переказами, Краківщина — «дуже давнє село». Заснували його як слободу в той час, коли польські поміщики поверталися на терени Правобережної України після козацьких війн. Один із новоприбулих польських панів на місці теперішнього краківщинського ставу почав добували ракушняк і возив продавати його до Кракова. Звідси люди почали називати цього пана Краковським, а місце, де добували ракушняк, — Краковщиною (Краківщиною). Першими жителями цієї слободи стали три родини: козацький рід Булахів з Лівобережжя, який до цього мешкав у Соловіївці (в подальшому, вже в часи російського панування, пан перейменує їх у Булашенків), родини Святненків та Бокланів з Дивина. Усі вони оселилися над невеликим озером, поблизу місця добування ракушняку.

Станом на 1900 р. в Краківщині було 69 дворів, в яких проживало 362 особи; чоловіків — 186, а жінок — 176. У селі існувала школа грамоти, працювали кузня і хлібний магазин. На греблі через Бродок стояв водяний млин. Було в селі й два вітряні млини: один за селом з боку Морозівки, інший з правого боку дороги на Хомутець. Усі млини належали Семенові Святненку, який згодом водяний млин продав ястребеньському панові, а два вітряки передав у спадок своєму синові Андрію.