Соловіївка

Село, підпорядковане Брусилівській селищній об’єднаній територіальній громаді, розташоване за 46 км на південний схід від Коростишева, за 10 км на південь від Брусилова, за 30 км вiд залізничної станції Скочище, за 27 км від автошляху Київ—Чоп. Площа населеного пункту — 595 га.

1970 р. у Соловіївці проживало 1929 осіб, з яких жінок — 1109, чоловіків — 820. 1972 р. у 822 дворах мешкало 1749 осіб. 1979 р. чисельність населення села становила 1420 осіб (жінок — 849, чоловіків — 571), 1989 р. — 1140 осіб (жінок — 660, чоловіків — 480).

На території Соловіївки була розміщена центральна садиба колгоспу «Новий хлібороб», який мав у користуванні 4316 га сільськогосподарських угідь, зокрема 3746 ріллі. Господарство вирощувало цукрові буряки, пшеницю, жито, розвивало птахівництво.

1974 р. відбулося об’єднання соловіївського колгоспу «Новий хлібороб» і дивинського ім. Леніна в одне господарство — колгосп ім. Леніна. Центральна садиба колгоспу розміщувалася у селі Соловіївка.

З історії села

Перша писемна згадка про село Соловіївка зі Здвижень-краю датована 1607 роком. Однак утворення поселення на місці теперішньої Соловіївки слід зарахувати ще до княжих часів, про що свідчать численні кургани та могильник.

Сучасні мешканці Соловіївки пояснюють походження назви свого села від слова «соловей». За їхніми словами, в давнину їхнє село майже з усіх боків було оточене лісами і гаями, тому влітку звідусіль долинали солов’їні пісні. Зачаровані пташиним співом мешканці називали своє поселення солов’їним краєм, тобто Соловйовкою.

Е. Руліковський переповідає легенду, записану на Київщині, про одужання Іллі, вибір ним коня і зброї, потім зустріч із Соловієм у пущі, де нині село Соловіївка. Далі казка переходить на змієборство — Ілля вбиває змія капелюхом, як Добриня, і одружується з царівною.

Про ще одну версію походження назви села Соловіївки переповідали київські краєзнавці в XIX ст. Згідно з нею, в давнину питна вода у водоймах Соловіївки була солонуватою. Враховуючи той факт, що сіль в нашому краї, як і на всій Правобережній Україні, була у великому дефіциті, місцевість, де мандрівники спробували солоної питної води, почала швидко заселятися людьми. Завдяки солоній воді поселення спочатку отримало назву Солоївка, під якою, до речі, зустрічалася в деяких документах XVI ст. З часом, у результаті мовної деформації, Солоївка «перетворилась» на Соловівку, а потім на Соловіївку. Ще й нині деякі соловіївські люди називають своє село Соловівкою.