Ставище

Село, центр сільської ради, розташоване на автошляху Київ—Чоп за 35 км на схід від Коростишева, за 13 км на північ від Брусилова, за 40 км на північний захід від залізничної станції Скочище. Площа населеного пункту — 421 га.

1970 р. у Ставищі проживало 1008 осіб, з яких жінок — 598, чоловіків — 410. 1972 р. в 403 дворах мешкало 984 особи. 1979 р. чисельність населення села становила 900 осіб (жінок — 518, чоловіків — 382), 1989 р. — 700 осіб (жінок — 408, чоловіків — 292).

На території Ставища була розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», який мав у користуванні 5633 га сільськогосподарських угідь, зокрема 4747 га ріллі. Господарство вирощувало зернові культури, льон, картоплю, розвивало м’ясо‑молочне тваринництво, мало фруктовий сад площею 80 га.

3а сумлінну працю й досягнуті успіхи у розвитку сільського господарства найвищою державною нагородою орденом Леніна було нагороджено голову колгоспу «Дружба» Едуарда Івановича Петрівського (двічі: 1957 р. і 1966 р.), голову колгоспу Михайла Олександровича Венглінського (1976 р.) та  бригадира Ставищенського відділку колгоспу Михайла Левковича Пурхала (1976 р.).

За успіхи у розвитку сільського господарства орденом Трудового Червоного Прапора нагороджений заступник голови колгоспу Михайло Олександрович Венглінський (1966 р.), головний агроном Олена Семенівна Царенко (1966 р.), бригадир Михайла Левкович Пурхало (1966 р.), бригадир Михайло Данилович Лузан (1977 р.), тракторист Анатолій Олексійович Царенко; орденом Жовтневої революції — голова колгоспу Едуард Іванович Петрівський (1971 р.); орденом «Знак Пошани» — агроном Олена Семенівна Царенко (1971 р.), ланкова Катерина Дмитрівна Коваль (1975 р.), колгоспниця Ніна Мусіївна Левченко (1977 р.); медаллю  «За трудову доблесть» — ланковий Іван Семенович Лузан (1966 р.), ланкова Марія Львівна Павленко; медаллю «За трудову відзнаку» — доярка Любов Андріївна Половець (1966 р.)

З історії села

З витягів актів судових справ за XVII ст. випливає, що поселення Ставище розташовувалося на острові, утвореному річками Рудою та Здвижнем, і належало до власності Кисілів.

Свою назву Ставище отримало від ставів (водойм), що ще й нині добре збереглися в цих місцях.

Протягом нетривалого часу XIX ст. село Ставище було волосним центром, який об’єднував колишні населенні пункти Рожівського староства. 1875 р. волосним старшиною Ставищенської волості служив Сидір Єрманченко.

Станом на 1900 р. у селі було 189 дворів, в яких проживало 929 осіб, з яких чоловіків — 478, жінок — 451; була православна церква, церковнопарафіяльна школа, працювали два вітряки, кузня і хлібний магазин.