РОДОВІД БУТОВИЧІВ

Герб «Огончик»

Родовід Бутовичів міг брати початок від боярина Матьяші Бутовича, згаданого 1177 р., коли той радив Мстиславу Ростиславовичу не миритися зі Всеволодом Георгійовичем перед битвою під Юр’євим [1]. Бояри Войташич, Степанович, Бутович — типові прізвища боярської знаті турецьких колоністів — чорних клобуків, яким у часи Київської Русі за віддану службу князі надавали землі на Пороссі та Переяславщині. Напевно, саме з Переяславщини походив і волинський шляхетський рід Бутовичів герба «Огончик» [2], який стає відомим на початку XVI ст. як рівненські зем’яни* князів Острозьких [3].
Як зазначав автор польської літописної «Хронічки» Йоахим Єрлич, Бутовичі були татарськими вихідцями, що поступили на литовсько-польську службу [4]. Це цілком підтверджується походженням їхнього прізвища, що може означати «перекладач» від татарського слова «буть» або «придунайський українець» від тюркського «буткол» [5]. П. Білецький-Носенко зазначав, що словом буткали (путкали) ще і в значно пізніші часи називали запорозьких козаків у турецьких грамотах і трактатах [6]. Осівши на Волині, Бутовичі швидко зажили доброї слави і разом із земельними володіннями отримали значні адміністративні посади. Одні представники цього роду оселилися в Польщі, де рід розщепився на кілька гілок, що продовжують існувати й досі, а інші перебралися на Брусилівщину [7].
I
1. Михайло Бутович (?—1540—?) — «татарський виходець», ординець*, перший відомий представник роду Бутовичів.
На думку Е. Руліковського, Михайло Бутович володів Брусиловом [8]. Такої самої точки зору дотримувався О. Яблоновський, вказуючи, що 1540 р. Бутовичі були посаджені в Брусилові на р. Здвижні в обводі Київському [9]. В свою чергу, П. Клепатський, описуючи боярські роди Київської землі, звертає увагу на їхнє подвійне прізвище — Бутовичі-Брусиловські та належність до татар [10].
Насправді Михайло Бутович ніколи не володів Брусиловом. Він постійно проживав на Волині, а тому не міг носити прізвище Брусиловський. До 1540 р. Брусилів був дідичиною роду Кисілів-Брусиловських, а після смерті Тимофія Брусиловського село перейшло до його дружини Пелагеї Бутович (за чоловіком Брусиловської), дочки Михайла Бутовича.
Д.: Агрипина N Обен. Подружжя мало дітей [11].
II
2. Дмитро Михайлович (?—1573). Постійно проживав на Волині. …………….1
Д.: NNN. Подружжя мало дітей.
— Пелагея Михайлівна (?—1540—1541—?). …………………………………………..1
Ч.: Тимофій Федорович Кисіль-Брусиловський (?— раніше 1540).
III
3. Іван Дмитрович (?—1563—1585—? [12]. Постійно проживав на Волині. …………………………………………………………………………………………………………………………..2
4. Яцько (Яків) Дмитрович (?—1573—1585—бл.1604) — староста костянтинівський, хорунжий київський. Побудував у Брусилові замок. …………….2
Д.: 1) Ганна Михайлівна Гребніцька [13]. У подружжя було п’ятеро синів. 2) Федора Прокопівна N.
Відомо, що після смерті чоловіка Пелагея Брусиловська прийняла схиму* і 1541 р. подалася до Печерського монастиря, а Брусилів заклала архімандритові Вассіану. Нащадків Пелагея Брусиловська не мала, а найближчим її родичем був «братанич (племінник по батькові — Авт.) Яцько Бутович, староста константинівський», який після її смерті вирішив викупити заставлені брусилівські маєтності [14]. Але не село так цікавило Яцька Бутовича, а «брусиловська дорога» з переїздом через р. Здвижень у Монастирищі, яку після смерті Тимофія Брусиловського фактично контролювали Лозки.
Після невдалої спроби викупити Брусилів Яцько Бутович силоміць одібрав село і залишив його за собою лише після того, як в обмін за Брусилів дав Києво-Печерському монастиреві власний маєток Зайковщину [15].
29 березня 1574 р. польський король Генріх IV видає грамоту Яцькові Бутовичу на будівництво замку в Брусилові та перейменування його у містечко та заселення мiстечка для оборони земель Волинських вiд татар [16]. А 1585 р. Яцько Бутович уже від короля Стефана Баторія добивається для Брусилова німецького (Магдебурзького) права і відтоді разом із родиною постійно мешкає в своєму брусилівському замку [17].
Яків Дмитрович був людиною досить підприємливою та войовничою [18]. Так, М. Грушевський зазначає, що київський хорунжий Бутович зі своїм сином Семеном, що, вочевидь, товаришував із козаками, закликавши кількасот козаків, пограбували маєтність Хворощанську Козаровських, з якими мали якісь спори [19].
1585 р. брусилівці допомогли Анастасії Дубленській втекти від свого чоловіка [20]. Вони доставили Дубленську в Брусилів до Бутовичів, а звідти — до Києва.
За Якова Дмитровича брусилівські володіння Бутовичів значно розширилися. Прикупивши до Брусилова п’ять околичних поселень Пуково, Батиєво, Монастирище, Мілетичі (Мілетичі) і Щенснівку, Бутовичі стають господарями «брусилівської дороги». На початку XVII ст. було встановлено кордони між маєткам Лозків і Бутовичів та осаджено нові висі Озеряни, Карабачин, Осовець, Кочерово, Костюковець [21]. Напевно, ще за життя Якова Дмитровича Бутовичам дісталися села Соловіївка, Дивин, Морозівка, Водотиї та ін.
Відомий заповіт Яцька Бутовича за 3 серпня 1604 р. (дата заповіту, можливо, і є датою смерті Яцька Бутовича), в якому, зокрема, зазначається: «Цілий маєток свій, що у воєводстві Київському, замок і місто Брусилів зі всіма його належностями (мабуть, малося на увазі прилеглі села — Авт.) синам своїм записав Мартинові й Олександрові в рівних долях; дружині своїй Федорі Прокопівні суму 25 000 польських злотих на вись Костевці запевнив; дочці своїй Марії Ласотіній доживати вік на своєму маєтку висі Кочуров тим записав аж до живота їй утвердив» [22].
— Ганна Дмитрівна. ………………………………………………………………………………….2
Ч.: Василь Іванович Єрлич (?— 1557) — рівненський боярин [23].
— Марія Дмитрівна [24]. …………………………………………………………………………..2
Ч.: Яків N Головінський — рівненський боярин.
— Тетяна Дмитрівна. ……………………………………………………………………………….2
Ч.: Петро N Лобоза (Льобоза) [25].

IV
5. Семен Якович (?—1580—1602) — військовий київський. Володів Водотиями, Соловіївкою та частиною Дивина [26]. ………………………………………..4
У Житомирській гродській книзі є витяг за 5 березня 1602 р., у якому засвідчено доповідь возного про те, що він доставив спадкоємцям померлого Семена Бутовича Стефану, Богумілу та іншим Бутовичам, а також їхнім опікунам Мартинові й Олександрові Бутовичам позов до суду в справі про грошовий борг Янові Ласковському [27].
Д.: Євдокія N Єлець [28]. У подружжя були два сини і дві доньки.
Євдокію Бутович захопили татари в полон, з якого вона врятувалася тільки за великий викуп. У дар за це 1641 р. Брусилівській Вознесенській (Новоміській) церкві було дане Євангеліє з написом «Пані Євдокія Семенова Бутович».
6. Григорій Якович Бутович (?—1584—1587—?) — хорунжий київський. ..4
І. Огієнко зазначав, що Григорій був родичем Яцька Бутовича і час від часу жив у Брусилові [29]. Польський історик А. Бонєцький, досліджуючи шляхетські роди стародавньої Польщі, встановив, що Григорій був сином Яцька Бутовича [30]. Ця обставина добре узгоджується з роботами інших польських істориків, які вказували на наявність у Яцька Бутовича п’ятьох синів і доньки [31,32,33].
1587 р. Станіслав Ясликовський із зграєю озброєних людей напали на двох шляхтичів і їздового, слуг Григорія Бутовича, що їхали в Брусилівський замок із різним майном. При цьому шляхтичів поранили, а їздового вбили [34]. Через кілька днів уже Григорій Бутович із братами і селянами напали на маєток Старе Селище Станіслава Ясликовського та вчинили там розбій [35].
Д.: Єва Василівна Раєвна — багата поміщиця, яка в першому шлюбі була за Іваном Олізаром (?—1565—1577—?), а в другому — за земським суддею Київського суду Матвієм Немиричем.
Матвій Немирич хотів помститися колишній дружині. Задля цього він зібрав своїх слуг та селян з батьківського маєтку в Черняхові й, озброївши їх, з двома гаховницями в ніч із суботи на неділю 15 вересня 1584 р. напав на містечко Топорище, маєток колишньої дружини. Усе було спалено і перебито, маєток пограбовано й спустошено, «яко одни та татари побурили» [36]. Награбоване Немирич спровадив до міста Черняхова.
Він і далі не залишав у спокої колишню дружину. Одного разу, а саме 15 липня 1585 р., Єва Василівна поверталася з Брусилова до себе в маєток. Вона везла з собою багато цінних речей. Під вечір, коли дружина Григорія Бутовича під’їжджала до Коростишева, на неї напав колишній чоловік «і вчинив її ґвалт, бій і розбій» [37]. Усе, що було при Єві Василівні, він відібрав. Сама ж вона з цього великого мордування ледве жива у діброву втекла і тільки на світанку прийшла пішки до міста Коростишева [38].
7. Ян Якович (?—1606—?) — хорунжий київський [39]. …………………………….4
8. Олександр Якович (?—1601—1604—?). ………………………………………………4
21 липня 1604 р. Олександр Бутович позивався на Олександра Тишу-Биковського про розбій насланих від нього слуг на власних ґрунтах поводових на урочищі Маркова Пасіка, а також про грабіж з його маєтностей у Карабачині 20 волів, 50 овець, 50 свиней та іншого майна [40].
Д.: 1) Ємілія N Бережецька [41]. 2) Томіла Брама (?—1611—?) [42]. Подружжя мало доньку.
9. Мартин Якович (?—1630) — хорунжий київський, власник Брусилова. …4
Д.: Микулина Моршицька. Подружжя мало дітей.
1617 р. Мартин Бутович підписав «рукою власною» і скріпив печаткою важливий політичний документ — забов’язання волинських дворян захищати Люблінське православне братство від усяких кривд [43]. Завдяки Бутовичам на початку XVII ст. в Брусилові було побудовано Воскресенську замкову православну церкву.
1618 р. Мартин Бутович передав право на володіння п’ятою частиною Брусилова дружині Микулині Моршицькій [44]. Після смерті чоловіка їй належали Брусилів, Хомутець, Вільшка, Ястребня, Лазарівка, Новий і Старий Кочерів [45].
— Марія (Барбара) Яківна. 1613 р. володіла Кочеровом [46]. ……………….4
Ч.: 1) Яцько N Вербовецький (?—1586—?), від якого Марія Яківна втекла в маєтність свого батька в містечко Брусилів [47]. 2) Лев N Ласота.
Відомий судовий спір між Яном й Анастасією Прошицькими з Горяїнів з Мартином Бутовичем і Марусею з Бутовичів Ласотовою про виділення добра Кочура, Карабачина, Озеряни, Осовці й Рожкі коло ґрунтів Любково, Копилова, Привороття, Пуковщини, Раковщини і Кисілівщини, що неправильно «przez poz posiadanych» [48].
V
10. Богуміл-Семен Семенович (?—1609) — ревізор землі Київської. Загинув від рук шляхтича-сусіда Адама Тиші-Биковського [49]. …………………………………………………………………………………………………………………………..5
11. Стефан Семенович (?—1628) — власник Морозівки і частини Брусилова. ……………………………………………………………………………………………………….5
Д.: Настасія Богушівна Гулкевич, дочка київського шляхтича Філона Гулкевича, яка в другому шлюбі була за Адамом Кисілем [50]. Дітей у подружжя не було.
— Олена Семенівна (?—1618—1642) — власниця Водотий, Соловіївки та частини Дивина. ……………………………………………………………………………………………….5
Ч.: 1) Криштоф N Лишко (?—1632), з яким мала дві доньки; 2) князь Юрій Юрійович Пузина (?—1648) — підкоморій володимирський [51].
1633 р. Олена з Бутовичів Лишко заповіла своїм донькам Катерині й Ганні село Соловіївку [52]. Про подальшу долю Катерини нічого не відомо, а Ганна Лишко (Ліщанка) була одружена з Лаврентієм Степановичем Ханенком, рідним братом гетьмана Михайла Ханенка.
— Маґдалена Семенівна (?—1630—1650). …………………………………………….5
Ч.: 1) Петро N Стрибиль (Стрибуль), від якого мала сина Стефана; 2) Юрій Іванович Голуб. Подружжя мало синів — Томаша та Якуба і доньок — Ганну та Леонору [53].
1630 р. Олена і Маґдалена з Бутовичів по смерті їхнього брата Стефана ділять брусилівські маєтності [54]. 1648 р. Маґдалена Мартинівна заповідала Стефану Стрибилю Новий Брусилів, Леонорі — Дивин, а Томашу і Якубу — Морозівку [56].
— Олена (Гелена) Олександрівна (?—1618—після 1643) [55]. Власниця частини міста Старий Брусилів і сіл Карабачин, Озеряни, Кочерів, Костовці та Осівці. ……………………………………………………………………………………………………………….8
Ч.: Андрій N Соколовський. Подружжя мало сина Яна й доньку Єву, заміжню за Богуславом Гораїном.
1618 р. Гелена Олександрівна разом з чоловіком володіла Кочеревом [58]. На неї 17 травня 1623 р. позивався Мартин Бутович за розбій і забрання добра з села Озерян і висі Костнівець (Костовці) брусилівських маєтностей [59]. З витягу подимного податку за 1628 р. дізнаємося, що Андрію Соколовському з Брусиловського уділу Бутовичів дістаються село Карабачин, в якому в цей час два дими і огородник, і село Озеряни, де п’ять димів і три огородники [60].
12. Олександр Мартинович (?—1637). Загинув у битві з козаками під Кумейками. ………………………………………………………………………………………………………9

13. Павло Мартинович (?—1655) — після смерті матері володів брусилівськими маєтностями. ………………………………………………………………………….9
1646 р. вів процес з Уханською143. Відомо, що його майнові документи були втрачені під час пилявецької кампанії (свідчення 1650 р.) [59]. Павло Бутович загинув у бою з козаками під Охматовим 1655 р. [62].
Д.: Христина N Стрибиль. Подружжя мало чотирьох синів [63].
У київських земських книгах зберігся позов за 10 липня 1643 р. до Георгія
(Юрія) і Маґдалени Голуб, Олени Соколовської та Павла Бутовича, власників містечка Брусилова, від митрополита Петра Могили, архімандрита Києво-Печерського монастиря, про спустошення ними вищезгаданого містечка, що належав монастирю [64].
VI
14. Ян Павлович. Помер молодим [65]. …………………………………………………..13
15. Самуель Павлович. Помер молодим [66] ………………………………………….13
16. Олександр Павлович (?—1649). Загинув у бою з козаками під Меджибожем [67] ……………………………………………………………………………………………13
17. Михайло Павлович. Подальша доля невідома. …………………………………13
18. Стефан Павлович (?—1642—?). 1642 р. Олександр й Анна Подгаєцькі скаржилися на Стефана і Павла Бутовича за несплату грошей за заставлене село Хомутець Брусилівської волості [68]. …………………………………………………….13
Напевно, один із синів Павла Бутовича був одружений з представницею родуСущанських-Проскур, тіткою Стефана Проскури. 1690 р. Стефан Проскура успадкував від двоюрідних братів Бутовичів Брусилів і прилеглі села [69].
Немає сумнівів у тому, що перші відомі представники роду Бутовичів були
православними. Так, на Помісному Синоді в Бресті-Литовському серед інших був з Київського воєводства пан Яцько Бутович, хорунжий київський [70,71]. Відомо, що під протестом щодо наступу на православну віру католиків серед інших підписалися: депутат Трибуналу коронного Дем’ян Гулевич, хорунжий київський Яцько Бутович, підстароста білоцерківський Дем’ян Курчевич Булига [72]. Православними були й діти Яцька Бутовича. Але молодші Бутовичі, вірогідно, відразу після введенням унії залишили православ’я та прийняли католицтво.

Література:
1. Калачев Н. Архив историко-юридических сведений, относящихся до России. — Москва, 1850. — С. 91.
2. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
*Зем’яни — дрібні дворяни, землевласники, що несли воїнську службу, ходили в походи, охороняли кордони.
3. Тесленко І. Родинний клан Єрличів. — Соціум. Альманах соціальної історії. — Випуск 4. — С. 147.
4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego… — Warszawa, 1880. — T. 1. — S. 389.
5. Неребчук С. Реєстр Запорожського козацтва 1649 року. — Інтернет-сайт GENEALOGIA.ru — С.http://www.genealogia.ru.
6. Білецький-Носенко П. Словник української мови / підготував до видання В. Німчук. — К.: Наукова думка,
1966. — С. 65.
7. Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J. — Lipsk, 1845. — T. X. — Dodatok. — S. 59.
*Ординці — це слуги, які супроводжували в Орду послів і гінців, а також використовувалися для військової розвідки. За правовим станом ординці були вільними людьми і за службу від своїх князів часто отримували у власність землі чи поселення.
8. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego… — Warszawa, 1880. — T. 1. — S. 389.
9. Zrodla dziejowe. — Т. XXII. — Warszawa, 1897. — S. 672.
10. Клепатский П. Очерки по истории Киевской Земли… — Біла Церква, 2007. — С. 425.
11 Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
12. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 8. — К., 1869. — С. 22.
13. Bobiński W. Kiev Voivodship during the reign of Sigismund III Vasa: study of settlement and estate relations. — Warsaw, 2000. — S. 334.
*Схима — найвищий чернечий ступінь у православній церкві, що вимагає від посвяченого дотримання суворішого аскетизму, ніж від звичайного ченця.
14. АЮЗР. — К., 1886. — Ч. 7. — Т. 1. — С. 120.
15. Клепатский П. Очерки по истории Киевской Земли… — Біла Церква, 2007. — С. 218.
16. АЮЗР. — К., 1905. — Ч. 7. — Т. 3. — С. 281—284.
17. Литвинчук М. Дещо з історії Брусилова. — Колгоспна правда. — 1957. — 20 черв.
18. Огиенко И. Местечко Брусилов и его окрестности. — К., 1913. — С. 15—16.
19. Грушевський М. С. Історія України-Руси. — Т. VII. — Розділ III. — Київ, 1913. — С. 7.
20. АЮЗР. — К., 1861. — Ч. 2. — Т. 1. — С. 29.
21. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 476—478.
22. Ibidem. — S. 504.
23. Тесленко І. Родинний клан Єрличів. — Соціум. Альманах соціальної історії. — Випуск 4. — С. 147.
24. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
25. Ibidem.
26. Ibidem. — S. 151.
27. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 9. — К., 1877. — С. 18.
28. Кривошея В., Орел В. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII ст.: історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали. — НАН України, 2000. — С. 17.
29. Огиенко И. Местечко Брусилов и его окрестности. — К., 1913. — С. 17.
30. Boniecki A. Herbarz polski. —Warszawa, 1900. — T. 2. — S. 266.
31.Herbarz Ignacego Kapicy Milewskiego: (dopełnienie Niesieckiego): wydanie z rękopisu. — Kraków, 1870. — S. 338.
32. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
33. Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki. — Brody,1911. — T.1. — S. 386.
34. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 8. — К., 1869. — С. 54—55.
35. Там само.
36. Огиенко И. Местечко Брусилов и его окрестности. — К., 1913. — С. 17.
37. Там само.
38. АЮЗР. — К., 1905. — Ч. 7. — Т. 3. — С. 443—446.
39. Rulikowski E. Opis powiatu Kijowskiego. — Kijow—Warszawa, 1913. — S. 187.
40. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 463.
41. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
42. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 13. — К., 1882. — С. 11.
43. Публ. за українським перекладом, вміщеним у виданні: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (X—початок XVII ст.) / Збірник документів і матеріалів. — К., 1988. — С. 127—144.
44. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 13. — К., 1882. — С. 41.
45. Там само. — № 14. — К., 1882. — С. 63.
46. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 179.
47. Кривошея В., Орел В. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII ст.: історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали. — НАН України, 2000. — С. 18.
48. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 233.
49. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 13. — К., 1882. — С. 69.
50. Южнорусские летописи. — С. 137.
51. ЦДІАК України. — Ф. 57. — Оп. 1. — Спр. 2555. — Арк. 1.
52. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. — К.: Стилос, 2002. — С. 61.
53. Алфьоров О. Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. — першої половини XVII ст. — Інтернет-портал «Гайдамака». — 2008. — С. http://www.haidamaka.org.ua/0145.html.
54. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси з історії козацьких полків. — К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. — С. 61.
55. Алфьоров О. Землеволодіння родини Голубів… — 2008. — С. http://www.haidamaka.org.ua/0145.html.
56. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
57. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 236.
58. Ibidem. — S. 633.
59. Zrodla dziejowe. — Т. XXI. — Warszawa, 1894. — S. 79.
60.ЦДІАК України. — Ф. 57. — Оп. 1. — Спр. 380. — Арк. 1.
61. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси з історії козацьких полків. — К.: Вид. дім «Стилос», 2004. — С. 61.
62. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego… — Warszawa, 1880. — T. 1. — S. 389.
63. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T. 2. — S. 98.
64. Описание документов архива западно-русских митрополитов. — СПб., 1887. — Т. 1. — С. 270: док. 733.
65. Szornel I. Wspomnienie o Dywinie. — Pamiętnik kijowski (Łondyn), 1995. — T. 5. — S. 76.
66. Ibidem.
67. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1905. — T.2. — S. 98.
68. Опись актовых книг Киевского центрального архива. — № 9. — К., 1877. — С. 47.
69. Там само. — № 4. — К., 1869. — С. 27.
70. Публ. за українським перекладом, вміщеним у виданні: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (X—початок XVII ст.) / Збірник документів і матеріалів. — К., 1988. — С. 127—144.
71. Philaleth C., Byliński J., DługoszE J. Ekthesis, abo, Krótkie zebranie spraw, na partykularnym, to jest pomiastnym Synodzie w Brześciu Litewskim. — Wrocław: Wydawn. Uniwersytetu Wrocławskiego, 1995. — 224 str.
72. Kempa T. Wobec kontrreformacji: protestanci i prawosławni w obronie swobód wyznaniowych w Rzeczypospolitej w końcu XVI i w pierwszej połowie XVII wieku. — Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 2007. — S. 599.

Leave a Comment