ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА. Брусилівська замкова Староміська Воскресенська церква

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

У кожному місті чи селі існують свої особливі знаменні місця, які формують обличчя населеного пункту, надають йому унікального вигляду. Про них складають легенди, що передаються з покоління в покоління, і які місцевий люд не без гордощів розповідає приїжджим любителям старожитностей.

Наше містечко — не виняток. Прадавні городища, Батиєві могили, старезні дерева, низенькі хатки старого Брусилова приховують в собі таємниці його багатолітньої історії. А що вже говорити про історичні місця-пам’ятки чи залишки давніх споруд?

На превеликий жаль, в Брусилові майже не залишилося унікальних архітектурних пам’яток старовини, які не тільки слугували окрасою містечка в різні історичні епохи, робили його неповторним серед інших подібних поселень Правобережжя, але й зберігали духовний зв’язок поколінь, відображали своєрідну культурну й етнографічну особливість мешканців Здвижень-краю. Сьогодні ми пізнаємо їхні таємниці, головним чином, завдяки стародрукам, архівним документам, пожовклим сторінкам старих газет, змістовним переказам старожилів.   

Одним із сакральних місць старого Брусилова вважається територія, на якій розміщувалася Брусилівська замкова Староміська Воскресенська церква. Нині там знаходиться Українська Православна Церква. Як і сама церква, так і прилегла до неї місцевість оповита безліччю легенд і таємниць.

Брусилівська Воскресенська церква — найстаріша культова споруда нашого містечка. На думку Івана Огієнка церква вперше побудована при Бутовичах приблизно в другій половині XVI ст. Одначе є припущення, що вона існувала ще з часу виникнення Брусилова. Першою писемною згадкою про неї можна вважати 1664 рік. Саме ця дата поруч з 28-ма іменами будівельників храму була викарбувана на сосновій смолистій дошці, яка протягом тривалого часу зберігалася під престолом церкви.

Воскресенська церква (вигляд спереду)

Цікаво, що Воскресенська церква не була зруйнована чи спалена ні під час набігів кримчаків на наше містечко, ні під час козаччини, ні за часів Руїни. І тільки на початку 1700-х років церква почала руйнуватися, через що на її місці була побудована нова трибанна з красивою дзвіницею поруч. Її урочисто відкрили 21 квітня 1738 року.

Ось як описував Воскресенську церкву відомий український археолог і етнограф Вадим Михайлович Щербаківський, який здійснював в серпні 1903 року археологічну екскурсію по селам Радомисльського і Сквирського повітів Київської губернії: «Зовнішність церкви вражає строгістю і спокійністю свого стилю. Повна гармонія частин, відсутність зовнішніх прикрас, яскравих фарб. Ясно виражене намагання вверх, до неба, з першого погляду вражає глядача, заповнює його душу спокоєм та піднімає його дух, відволікаючи від земних думок. Дивуєшся генію старих архітекторів, які зуміли створити такий тип церкви, який не тільки відповідав вимогам своєї епохи, але й тепер не загубив свого значення».

Але найбільше вразив Щербаківського розкішний іконостас Воскресенської церкви, змонтований 1766 року. У ньому красиві різб’яні колони з діаметром в шість вершків і висотою до трьох з половиною аршин, стояли спереду іконостасу прямо на підлозі. Таких колон було вісім. Над царськими воротами розміщувалася ікона Божої Матері Одигитрії, з підтримуючими її різб’яними ангелами. По відгукам спеціалістів такі іконостаси — велика рідкість в тогочасній Російській імперії.

За Воскресенською церквою в західному напрямку ближче до Здвижа розміщувалася усипальниця (склепи) роду Бутовичів і церковне кладовище. Відомо, що в цій усипальниці були поховані власниця Карабачина, Кочерова, Костовець, Озерян і Осівець Олена Соколовська з Бутовичів (донька Олександра Яковича), яка померла 22 червня 1647 року та Христина Стрибиль, дружина Павла Мартиновича Бутовича, яку поховали в склепі 25 березня 1652 року. Очевидно, що в ній покоївся і Яцько (Яків) Бутович — засновник роду брусилівських Бутовичів, людина, зусиллями якої наше містечко отримало магдебурзьке право. Навіть ще й нині найбільш допитливі краєзнавці знаходять завалені входи в склепи Бутовичів.  

При Воскресенській церкві з давніх пір існувало Брусилівське Староміське церковне братство. Коли виникло братство при Воскресенській церкві — невідомо, можливо відразу після виникнення братства Київського 1615 року. (На той час братства — це прогресивні національно-релігійні громади православних міщан – Автор). Згідно з краєзнавчими розвідками Івана Огієнка перша письмова згадка про Брусилівське Воскресенське братство датується 1770 роком. Саме тоді відбулися вибори і замість Йосипа Бугая ктитором братства обрано Грицька Тюрму. На цій посаді він пробуде дванадцять років.

Братство для завідування своїми справами обирала трьох осіб: ктитора, його помічника, що називався старшим братом, і ключника. Вибори проходили в плебанії, де збирався схід братчиків. На цей схід могли запросити і деяких прихожан, що до братства не належали. Обов’язково був присутній священик. Після виборів складався акт, який підписувався братчиками.

Кількість братчиків Воскресенської церкви з часом змінювалася. Відомо, що 1770 року їх було 20, серед яких Грицько Тюрма — ктитор, Макаренко — старший брат, Табачніченко — ключник.

19 липня 1782 року ктитором став київський дворянин Кіндрат Плавинський-Крамаренко, який мав у Брусилові чималу земельну власність та великий маєток. 28 березня 1794 р. ктитором обрали Трохима Самойліченка, старшим братом Мойсея Тюрменка, а ключником — Коврига (Ковриженка).

Воскресенська церква із дзвіницею (вигляд збоку)

У Брусилівського Воскресенського братства було три головні турботи — храм, школа і шпиталь. Щоб підтримувати їх в належному стані потрібні були неабиякі кошти.

Однією із найбільших статей приходу братства були добровільні пожертви братчиків і прихожан. Добрий прибуток давав і так званий канон — варіння (сиченя) братством меду. Це відбувалося в день храмового свята, а також і в інші свята, особливо на Різдво. В ці дні братство варило мед і продавало його всім бажаючим. Інколи братство надавало прихожанам мед в борг, але під проценти. 1774 року проценти братству платив Василь Бойко, 1803 р. — Никифор Крамаренко, а 1795 р. у Макара Пархоменка братчики забрали за борг воску на 20 гривень. Крім того, братство продавало надлишки воску та свічки, що з нього виготовлялися, а також виконували різні роботи за наймом. Так, 1795 року яблучник Степан Кучеренко дав братчикам за засипання яблук в погреб 35 злотих.

На обов’язки братства лежав ще й нагляд за молодим братством, повна назва якого «Чесне Брусилівське Свято-Воскресенської церкви молодецьке братство». Молоде братство організовувалося з неповнолітніх дітей шкільного віку, щоб і вони привчалися до моралі і доброчинства. Воно мало і свого ктитора. Протягом 1783—1796 рр. ктитором молодецьким рахувався Стецько Бугаєнко.

При братстві існувала Воскресенська братська школа, що знаходилася вправо від дзвіниці, поблизу кладовища. Це було окреме невелике приміщення, збудоване приблизно 1738 року з дерева старої церкви Проіснувала братська школа до 1860 року, коли її витіснила школа міністерська.

Братський шпиталь — богадільня для старих, немічних, інвалідів. Час виникнення шпиталю — невідомий. Іван Огієнко припускав, що шпиталь з’явився разом з виникненням Воскресенського братства. Але перша згадка про нього з’явилася тільки 1781 року, коли братство розпочало побудову нового шпиталю, який складався з двох хат (кімнат — Автор) із сіньми під одним дахом. Шпиталь знаходився з лівої сторони від дзвіниці, на кутку церковного кладовища, що від греблі.

На початку 50-х років XIX ст. братський шпиталь став непридатним, через що 1853 року збудували новий на вулиці Київській між будинком місцевої поліції і пусткою, недалеко від церковного цвинтаря. Але під час великої пожежі 1859 року братський шпиталь згорів, після чого його заново звели за 20 сажнів від Воскресенської церкви, на вулиці Синельниківській № 59.

Для роботи над статтею були використані праці Івана Огієнка, Вадима Щербаківського, Антонія Урбанського, Романа Афтаназі, Михайла Павлуцького та інших, надрукованих у  виданнях: «Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии», «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца», «Киевские епархиальные ведомости», «Труды Киевской духовной академии», «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej», «Momento kresowo».

Leave a Comment