ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА. Брусилівська Новоміська Вознесенська церква

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Вознесенська церква (світлина 1903 року)

Архітектурною пам’яткою старовини давнього Брусилова, яка, на жаль, не збереглася до наших днів, була Вознесенська Новоміська Церква. Для сучасних брусилівців вона знаменна ще й тим, що в ній 1882 року охрестили видатного українця, нашого земляка,  – Івана Огієнка. А через 25 років, 11 червня 1907 року, у Вознесенській церкві відбулося вінчання студента Івана Огієнка з Домінікою Литвинчук.

Протягом тривалого часу Вознесенська церква була окрасою Нового Брусилова. Звели її на початку XVII ст., коли Нове місто інтенсивно розбудовувалося. Церква розміщувалася приблизно за 50 метрів на захід від теперішньої будівлі музичної школи. Незважаючи на те, що Вознесенська церква новіша за Староміську Воскресенську, перша письмова згадка про неї датується 23 роками раніше – 1641 роком. Це видно із вкладного запису на Євангелії, подарованої Євдокією Бутович Брусилівській Вознесенській церкві, відразу після того як родичі викупили її з татарської неволі.

В часи Руїни Вознесенську церкву разом із замком Бутовичів спалили татари, через що Новий Брусилів довго залишався без свого храму. І лише 1709 року мешканці Брусилова на місці старої церкви почали будівництво нової, в українському стилі з трьома банями, подібної до Воскресенської.

Після повернення в наш край польських власників церкву почали переробляти під уніатську (греко-католицьку – Автор). Довго тривала ця епопея. І лише 1770 року за підтримки Фелікса Щенсного Чацького оздоблення Вознесенської церкви було закінчено, а сама церква освячена консисторським писарем Павлом Урбанським з дозволу митрополита Феліціана Володкевича.

Дзвіниці при церкві не було. Її звели тільки 1803 року, а при ній по старій традиції побудували дві лавки і амбар. Лавки при дзвіниці були шинком, де продавався братський мед. Пізніше лавки і амбар здавалися в оренду.

1836 року під час великої пожежі в Брусилові Вознесенська церква згоріла.

Через три роки на місці, де нині знаходиться музична школа, почалося будівництво нової кам’яної однобанної церкви, а ще через п’ять років її збудували,. 1846 року Вознесенську церкву освятили. Перед церквою звели розкішну високу кам’яну дзвіницю з лавками та коморою. 1897 року в лавках при дзвіниці побудували трактир, але він проіснував недовго.

З незапам’ятних часів при Вознесенській церкві існувало церковне братство. Але перша письмова згадка про нього з’явилася  тільки 1771 року. Загальний нагляд за братством належав пароху, настоятелю Вознесенської церкви. Він завжди був головним ревізором братських сум, без його дозволу братська скриня з казною не могла відкриватися. Завідував братськими коштами ктитор – представник братства в церкві. Проте і він не міг відкрити братську казну, бо ключ від неї знаходився в ключника. Ключник також самостійно не мав права ходити до братської казни, а тільки з ктитором або іншим братчиком. Всі кошти, які бралися з казни чи клалися в неї, записувалися в реєстр. Навіть, якщо це був один грош. Справовиконавство братства велося на польській мові, а приходно-розхідну книгу писав, якщо не було грамотного братчика, дячок.

Вознесенське церковне братство – переважно цехове, через що ктитором в ньому був цехмістер (цехмайстер). На перших порах ктитори і братчики призначалися власником Брусилова Феліксом Чацьким, причому він призначав двох ктиторів, двох ключників і шість братчиків. Так, 1771 року перший ктитор – Микола Самойліченко, другий – Федір Старченко; Стецько і Фома Калініченки – ключники; Яким Лукинич, Стефан Крамар, Левко Рудник, Омелько Крамар, Лаврін Біленький, Роман Швець – братчики.

Брусилівське Вознесенське братство складалося з трьох частин: братство цехове, братство громадське і братство в селі Осівці.

Дзвіниця Вознесенської церкви

Цехове братство існувало в Новому Брусилові з часу надання містечку Магдебурзького права. Його утворював цех шевців. Виникло братство шевців, очевидно, доволі рано, ще при першій Вознесенській церкві, яка була зруйнована татарами. Відомо, що 1772 року цех шевців пожертвував Вознесенській церкві Тріодіон 1767 року, який зберігався в ній до початку 1920-х років.

Друге братство – громадське, яке складалося з нецехових мешканців Брусилова. Третє – з мешканців села Осівці, яке 1790 року з побудовою Чацьким своєї кам’яної церкви в ім’я Іосафата Кунцевича відійшло від Вознесенської церкви. Цікаво, що крім Осівець своє братсво мала Ястребенька. У цих сільських братствах обирали своїх ктиторів.

Найважливішим святом для Вознесенського братства був храм, в день якого робили так званий канон, тобто варили і продавали мед. Храмове свято для Вознесенської церкви спочатку припадало на Вознесіння, а потім його проводили восени після збору хлібів. Дозвіл на безмитний канон давав власник містечка граф Чацький. Дві мети переслідував канон: при варінні меду отримували віск, з якого робили свічки для алтаря і братства, друга – канон завжди  давав добру суму грошей, необхідних для підтримання храму в належному стані. Крім того, канон був урочистістю, що об’єднувала все братство.

Для продажу меду Вознесенське братство вибирало особливих людей, що звалися шинкарями, – вони завідували видачою освяченого меду. Інколи для кращого варіння меду, братство запрошувало єврея. 1788 року шинкарем під час канону був Антон Синиця, а 1822 року шинкарями згадуються Онуфрій Старченко, Лукіян Ковриженко, Іван Кіщенко, Семен Кушніренко.

Вознесенське братство утримувало школу, яка розміщувалася на південному куті кладовища біля церкви. Це була невелика хата з коморою через сіни. В ній дяк навчав дітей молитви, десяти заповідям і чотирьом артикулам віри. Вознесенська братська школа згоріла разом з церквою 1836 року.

При Вознесенському церковному братстві організували й братство молодецьке. Коли його заснували відомостей немає, але 1771 року воно вже існувало. Молодецьке братство було тільки одне, цехове, повна назва якого: «Брусилівське Вознесенське молодецьке братство шевців». Воно приймало участь в процесіях – молоді братчики несло хрести і хоругви. Молодецьке братство мало свою окрему касу, могло окремо варити мед. Проіснувало братство до 1836 року.

 Для роботи над статтею були використані праці Івана Огієнка, Вадима Щербаківського, Антонія Урбанського та інших, надрукованих у  виданнях: «Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии», «Чтения в историческом обществе Нестора-летописца», «Киевские епархиальные ведомости», «Труды Киевской духовной академии», «Momento kresowo».

Leave a Comment