ТАЄМНИЦІ СТАРОГО БРУСИЛОВА. Римо-католицький костьол та капуцинський монастир

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Визначною пам’яткою старовини давнього Брусилова, яку практично повністю знищила місцева влада протягом 1930—1980 років, був польський архітектурний комплекс на лівому березі Здвижа при в’їзді в наше містечко. Цей комплекс включав: римо-католицький костьол, капуцинський монастир з підземними ходами, монахський сад, «польський» цвинтар, фундушеву школу. З центрального входу він був обнесений довжелезним цегляним муром. 

Костьол  Зішестя Святого Духа і капуцинський монастир у Брусилові (фото 1917 року)

 Римо-католицький костьол Зішестя Святого Духа і капуцинський монастир при ньому побудував Фелікс Щенсний Чацький 1780 року. Догоджаючи побожності вірян, він придбав для свого костьолу два тіла Св. Мучеників — Феодора та Ілюміната, з яких перше з каплею мученицької крові урочисто доставили до Брусилова 22 червня 1789 року. На честь засновника костьолу польські зодчі намалювали на внутрішніх стінах костьолу дві картини: на одній був зображений Фелікс Чацький, а на іншій — його померла дружина Катержина Малаховська (Маяховська). Помер Фелікс Чацький 2 червня 1790 року і був похований в склепі при брусилівському костьолі. На той час при костьолі вже існувала Брусилівська римо-католицька парафія, куди крім самого Брусилова, входили 27 околичних сіл. Кількість вірян становила близько півтори тисячі осіб.

Протягом 1902—1910 років пробощем Брусилівського римо-католицького приходу значився ксьондз Іван (Ян) Ідзковський. 1906 р. проти нього відкрили кримінальну справу за відстоювання прав на існування польських шкіл в Радомисльському повіті. Ідзковського мали засудити і відправити до Сибіру, але київський меценат Лукашевич захистив ксьондза в суді та вніс за нього в якості застави грошові кошти. Через деякий час справу закрили.

Костьол Зішестя Святого Духа (фото 1957 року)

В перші роки радянської влади Брусилівський римо-католицький костьол працював. За свідченнями Василя Савича Ткаченка, на початку 1930-х років з нього зробили церкву, після чого в костьолі-церкві одночасно правили і католицький, і православний священики, а молоді люди, які вступали в шлюб, — вінчалися. Православна церква залишалася в костьолі і під час гітлерівської окупації. А після війни її закрили: в одній частині костьолу розмістили склад, а в іншій — столову. У 1978 р. за вказівкою обласного начальства костьол підірвали, щоб до проведення Олімпіади-80 від нього й сліду не лишилося.

Капуцинський монастир мав декілька будівель. Одна з них, в якій у радянські часи розміщувалася контора «Сільгоспхімії», збереглася до нашого часу. За довгим кам’яним муром до цієї будівлі примикав красивий монахський сад з фруктовими деревами. Його доглядали довгобороді брати-капуцини, які мешкали в ньому.

Одна з будівель Брусилівського капуцинського монастиря, 2009 рік

Після другого польського повстання 1863 року російський царський уряд розпорядився позакривати католицькі монастирі в Південно-Західному краї (в нього входили Київська, Подільська і Волинська губернії — Автор). 1865 року закрили капуцинський монастир і в Брусилові, а в його приміщенні на фундушеві кошти Чацьких збиралися відкрити вчительську семінарію. Ось що з цього приводу записано в щоденнику брусилівського священика С. Гирича від 21 лютого 1868 року: «При від’їзді ревізор Брусилівської школи Іллінський просив дізнатися про фундуш костьолу капуцинського. Планує начальство відкрити там семінарію для підготовки вчителів для народу з селян. Ось яке благо для народу!» Проте наміри ці не здійснилися: вчительська семінарія спочатку, 22 жовтня 1869 року, була відкрита в Києві, а 1873 року її перевели до Коростишева.

1899 року стараннями пробоща Брусилівського католицького деканату Канєвського капуцинський монастир з кляштором був відібраний у царської влади. Але в другій половині 1920-х років при утворенні колгоспів радянською владою монастир знову закрили. Спочатку в ньому розміщувалася контора колгоспу, а після відкриття 1932 року Брусилівської МТС (Машинно-Тракторної Станції) — контора цієї установи. Капуцинський монастир і довжелезні мури розібрали ще до того, які підірвали костьол. Цеглу з розібраних мурів люди брали собі додому для будівництва.

  З часу відкриття римо-католицької парафії в Брусилові з’явився і «польський» цвинтар. Розміщувався він за костьолом на схід і займав досить велику площу. На цьому кладовищі хоронили прихожан Брусилівської римо-католицької парафії, серед яких багато відомих людей Київщини: Ваксмани, Боярські, Кржижановські, Богуші, Шорнелі та ін. Старожили нашого містечка пам’ятають «польське» кладовище ще й на початку 30-х років минулого століття. Але 1932 року цвинтар зрівняли із землею, а на його місці побудували МТС. Пам’ятники і надгробки з могил «польського» цвинтаря представники комуністичної влади вивозили вночі, щоб ніхто не знав куди.

Весною 2011 року молодий брусилівський краєзнавець Сергій Васильович Паламаренко в ставку на Тихих Вербах знайшов гарно оброблену пам’ятну плиту з сіро-рожевого каменю з написом на польській мові: «Іполит Кржижановський, помер 1 березня 1902 року. Жив 85 років».

Слід зазначити, що Іполит Кржижановський — це визначна постать польського національного руху, разом із своїми двома братами брав активну участь у повстанні 1863 року. Старшого брата Кржижановських заслали до Сибіру, звідки він не повернувся. А ще один брат Сигізмунд нарівно з Іполитом володів селом Осівці. Їм обом було заборонено покидати Осівці до кінця життя.

Очевидно, що саме пам’ятниками і надгробними плитами з «польського» кладовища «гатили» річку і вимощували дорогу на Тихі Верби в далекі 30-ті роки. Таким чином, завдяки допитливості брусилівського краєзнавця відкрилася ще одна таємниця давнього Брусилова.

Пам’ятна плита з надгробка власника села Осівці  Іполита Кржижановського

В історії розвитку освіти України і Польщі визначне місце завжди буде посідати ім’я власника Брусилова, видатного вченого — Тадеуша Чацького — одного з кращих синів старої Польщі. 1803 року його призначають головним візитатором шкіл Південно-Західного краю. Тадеуш заснував 1-у київську гімназію, а 1805 року в Кременці він відкрив знаменитий Кременецький ліцей — вищий навчальний заклад. 1833 р. ліцей переведено до Києва і на його основі відкрито Університет Святого Володимира (нині Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка — Автор).

Тадеуш Чацький задумав покрити весь Південно-Західний край цілою мережею парафіяльних (приходських) шкіл. Відкривали ці школи при католицьких костьолах, на пожертви польських меценатів, через що вони називалися ще й фундушевими. Навчання в них велося польською мовою.

У Київській губернії відкрили всього дві такі школи — в містечках Брусилів і Білій Церкві. Брусилівська фундушева школа почала працювати при брусилівському капуцинському монастирі 1786 року, але, фактично, не мала ніяких коштів на утримування.

13 жовтня 1792 року Тадеуш Чацький зробив фундуш (пожертву) на школу, згідно якого директорові школи призначалася зарплата в розмірі 120 польських злотих на рік, а також визначалася певна ординація. Тоді ж під школу виділили хату з городом поблизу монастиря, за дорогою, що йшла на Лазарівку. Відомо, що 1797 року в школі навчалося вісім дітей із шляхетних сімей і дев’ять польських дітей не шляхетного походження — всі з містечка Брусилів. Дітей навчали читати і писати на польській, латинській, українській і російській мовах, а також навчали початкам арифметики. За школою наглядав і екзаменував сам президент капуцинського монастиря. 1817 року будівля школи прийшла в непригодність і школу перенесли в монастирський флігель. А через п’ять років  школу розмістили у будівлі самого монастиря, на нижньому поверсі якого оселився вчитель зі своєю сім’єю.

Тадеуш Чацький часто навідував брусилівську школу і виділяв на неї значні суми. Так, 19 жовтня 1797 року він зробив наступну пожертву: зарплатню вчителю — 200 злотих на рік і ординацію: жита 10 корців, пшениці — 1 корець і 16 гарнців, ячменю — 4 корця, гречки — 4 корця, гороху — 1 корець, проса — 16 гарнців, солі — 10 гарнців, один відкормлений кабан і 75 возів дров. На той час вчителем брусилівської фундушевої школи був Кароль Галецький.

8 лютого 1813 року в Порицьку раптово від нервової гарячки помирає Тадеуш Чацький, не залишивши офіційного фундуша на брусилівську школу. Через значні витрати на освітню діяльність він обтяжив великими боргами свої брусилівські маєтності. По рішенню Волинської Цивільної Палати багато сіл з маєтностей Чацьких віддано на конкурс кредиторів. Небезпека загрожувала й фундушевій школі. Але Конкурсний Суд рішенням від 26 серпня 1818 року закріпив за школою річний дохід в розмірі 417 злотих і 24 гроша (62 рубля і 67 копійок).

Після першого польського заколоту 1832 року всі фундушеві школи при католицьких костьолах і монастирях були закриті.  Брусилівську школу також закрили.  Але вже 1838 року Радомисльський повітовий суд розглянув справу брусилівської фундушевої школи і постановив визначити довічний дохід на школу з брусилівських маєтностей по 437 злотих 24 грошів (65 руб 67 коп.) щорічно. Цю суму кожного року потрібно було вносити в Радомисльське казначейство, а накопичену недоїмку (459 руб 69 коп.) відразу стягнути з нащадків Тадеуша Чацького.

З часом капітал школи все збільшувався і збільшувався. Станом на 1856 рік накопичилося 3726 руб 89 коп. фундушевих грошей.

10 травня 1863 року в Брусилові відкрили Міністерське народне однокласне училище, а 1892 року його реорганізували в 2-х класне, призначивши на утримування відсотки з фундушевого капіталу Чацьких, який до того часу виріз до 15 000 руб. Цей капітал був самий більший із всіх фундушових шкіл Південно-Західного краю і давав 644 руб 25 коп. чистого прибутку в рік. Ось таким чином завдяки грошам Тадеуша Чацького не одне покоління брусилівських дітей могло отримувати пристойну освіту.

Leave a Comment