УКРАЇНСЬКО-САНСКРИТСЬКІ СПОРІДНЕНОСТІ (Частина друга)

Автор: СТАНІСЛАВ ГУБЕРНАЧУК

Кожному зі згаданих слів легко віднайти далекого родича у санскритському букеті лексем: ган – шкодити, псувати, бити, убивати; ганана – побиття, знищення, убивство; гантар – убивця, руйнівник; марґаган – мисливець (звірини убивця – дослівно) та ін. Уточню, що в названому вище прадавньому українському слові ураган основа ур – то застаріла назва Сонця (у нас є божество весняного Сонця ­ Урай/Уран), а основа-слово ган, як підказує санскрит, у далекі часи у нас ще й несло значення убивати, нищити. Отже, ураган – то Сонця убивця (припиняє сонячне світло). А наведений вище наш термін калган – то назва цілющої рослини, яка окрім іншого, знищує шкідливі бактерії, нечистоти. Оцей зміст нечистоти закладений у санскритських лексемах калка i калюша, які постали з того ж кореню кал, що й українське слово калган.

Цей же зміст нечистоти, грязь віднаходимо i в українських термінах кал i калюжа. Тож, маємо спільнокореневе українсько-санскритське мовне гніздо. У нього входить ряд українських i санскритських слів, які можна згрупувати за близьким змістом: українська назва рослини калина i санскритське кала як назва багатьох рослин. А, враховуючи оспівану красу i лiкувальнi властивості калини, родичами назви можуть бути санскритські лексеми: кальяні – гарна; калья – здоров’я, сила. Спільне ж коренем українське слово каліка має певне дотикання до санскритського каліка зі значенням брунька, бутон квітки (щось недорозвинене). А похідну від кореня кал нашу назву знаряддя калатало, удари якого об інший предмет створюють звуки, можна споріднити із санскритськими термінами кал – спонукати, подавати сигнал, звучати; кала-кала – звук, гудіння.

Із мовлення прапредків українців санскрит успадкував корінь гай. Цей корінь дав життя термінам санскриту гaї – співати, вихваляти, говорити, звучати; гая – спів, пісня; гаяка – співак; гай – iти, кінь; гаяна – рік та ін. Наведені санскритизми є родичами ряду українських слів: гаївка – весняна обрядова пісня; гайда – сопілка; гайнути – побігти, метнутися; гайда! – ходімо, іди; згаяти (час); гай – група дерев та ін. Зовсім нескладно виокремити з-помiж наведених наших i санскритських лексем смислові відповідники стосовно звучання, руху, часу.

Те саме дуже помітне i в мовотворах зі спільним українсько-санскритським коренем гал. За значенням у нашій мові з цим коренем виділяється кілька груп слів. Стосовно звучання: галагiвка – весняна обрядова пісня; галасувати – кричати; галайко – крикун; гала – відганяння гусей. А щодо етнічної приналежності людей – галичани; відносно землі та її обробітку – галявина, галаджійка (прадавній примітивний плужок), галька (дрiбнi камiнцi). Стосовно води: гало – лiсове озеро, болото. Щодо руху: галити – поспішати. Відносно прикрас: галунка – яйце-крашанка; гальонка – дівочий головний убір, стрічечка та ін. Такі ж смислові групи слів можна виділити i з-помiж санскритських лексем, які постали від проукраїнського кореня гал. Наприклад, стосовно звучання: гала – вигук ей (послухай); галі ­ сварливі слова. Щодо етнічної приналежності: Галіка – ім’я героя доарійських вихідців із українських земель до витоків Інду. Відносно землі та її обробітку: гала – земля; галіка – орач; гала – плуг. Стосовно води: гала – вода; гал – текти. Щодо руху: гал – іти; кгал – рухати. Відносно краси, мистецтва: галліша – танок.

Смислове розмаїття розглянутих українсько-санскритських спільнокореневих гнізд засвідчує їхнє прадавнє походження, їхній довготривалий розвій. І недаремно у таких гніздах віднаходяться слова, які, як видно з їхнього змicту, мають початки ще в кам’яному вiцi. Такими, наприклад, є українські мовотвори палиця, палити, опал (камінь), пальці, що витворені з мовного кореня пал. Bci ці термiни, поза сумнівом, постали ще в ті печерні часи, коли означувані ними об’єкти i явища допомагали первісній людині захищатися від звірів i негоди. А первісне значення захищатися наведених українських термінів приберіг прадавній санскрит у спільнокореневому (пал) гнiздi слів: пал ­ захищати, обороняти, заступатися; палін – той (те), що захищає, обороняє, охороняє; ґопала – охоронець корів, пастух (го – корова, худоба); палака – захисник, воїн, князь, цар. Останні два терміни використовували i в ролі імен особових як у давній Індії, так i у нас. Наприклад, у ІІІ-II ст. до н.е. ім’я Палак мав сколотський (скіфський) царевич.

Ще минувшина кам’яного віку простежується в українських словах, витворених на базі кореня ур: урвище – місце, куди первicнi мисливці заганяли великих тварин; урма – витоптана тваринами стежка, мicцина; ураган – Сонця убивця (дослівно). А неолітичні (трипільські) часи відлунюють у найменш Урай/Уран, яким наші предки наділили Божество весняного Сонця. На базі ж пракореня ур пращури українців витворили й слова: уроджай/урожай: уруно/вруно; урда – молочко (сік) насіння конопель або маку та назва овечого сиру. Зміст наведених українських словотворiв чітко вчувається у ряді санскритських лексем, похідних від пракореня ур: урва – мiсце, загін; урдж ­ харчі, пiдкрiплення, сік; уруцi – земля; ура – вівця; саура (са+ура) ­ славені Сонцю, сонцепоклонник та ін.

У санскриті діє величезне число багатозначних слів, що вимагає певного підходу до них при пошуках давніх початків українських слів. Тож i я, аби не завантажувати читачів інформацією, у багатьох випадках при зiставленнi українських слів із санскритськими, беру лише те значення санскритського, яке проливає світло на вибране мною слово. Скажімо, санскритський термін шара несе навантаження – вода, очерет, стріла. Тому, розглядаючи близькі звучанням i коренем наші говіркові слова шарга/шаруга – вітер із дощем та шарин – грибне (вологе) місце, я зупиняюсь лише на одному значенні – вода – санскритської лексеми шара. Адже, зрозуміло, дощ i вологе мicце тісно пов’язанi з водою. Такий же у мене пiдхiд i до українського слова шаркий ­ швидкий, рвучкий. Тут мене виручає та ж санскритська лексема шара зi своїм iншим значенням – стрiла (швидка в польоті). Привертає увагу i санскритський термін із цього ж кореневого гнізда шарана ­ захист, сховище, яким можна пояснити прадавні початки української говіркової назви захисних лусочок зерна – шаранка. Українські ж говіркові вислови шаран – перший лід, кусочки льоду на воді та шарга/шаруга – вітер із дощем, без сумніву, спорiдненi із санскритською назвою осені – шарад.

Досліджуючи найдавнiшi початки мов, захiднi учені (та й дехто з українських) звертають увагу на так званий основний мовний фонд чи то базисну лексику, себто слова, якими первісна людина нарекла деякі органи та частини свого тіла; предмети, які вона найчастіше використовувала; об’єкти природи, від яких вона найбільше залежала. До того основного фонду дехто з мовознавців зараховує 100, а дехто й 200 слів. З-помiж тих першослiв: рука, нога, губи, мова, мама, баба, тато, вода, вогонь, печера, дерево, трава тощо. Наймення всього того первісна людина, звісно, витворювала в основному зі своїх первісних членороздільних звуків, скажімо таких, як ба, ва, га, гу, ма i т.п. Тож, складові початки слів основного фонду, очевидно, варто шукати серед первісних членороздільних звуків, дещо з яких залишилося у вигуках, частках i ін.

Уважно приглядаючись до санскритських мовних одиниць, зокрема коротких, можна віднайти чимало первісних членороздільних звуків предків українців. Наприклад, таке поширене в українській мові гу в санскриті означає: кликати, запитувати, називати. Близьке ж до гу санскритське ґгу передає зміст: видавати звуки, висловлюватися. Санскритське ж бга (ба) означає з’являтися (народжуватися), бути, світити, Сонце, сузір’я. А санскритське ма несе навантаження: я (займенник), утримуватися, звучати, діставати, вимірювати, бути та ін. Мовна одиниця ва у санскриті охоплює зміст: поширюватися, єднати, плести, віяти, пiднiматися, ткати й ін. Прикладів таких санскритських мовних форм, які можна зачислити до первісних членороздільних звуків, є дуже багато.

Орієнтуючись на щойно наведені мовні одиниці, можна спробувати віднайти першопочатки деяких українських слів основного мовного фонду. Скажімо, гу i ґгу є просто успадкованими санскритом із мовлення неолітичних предків українців вигуками гу, а-гу. Від них згодом були витворені нашими предками новотвори гукати, гул, гудіти i ін. Санскритська ж лексема бга (ба) своїм значенням бути, з’являтися (народжуватися) може допомогти нам з’ясувати первісний змicт нашого слова баба (ба+ба), себто народжувачка народжувачiв. А наше слово мова можна пояснити наведеними вище санскритськими першословами ма+ва, себто висловленого поширювання. Спираючись на такі міркування, я відшукував початки i згасле у тисячоліттях значення окремих українських слів (верба, трава, ягода, туба, рука та ін.) шляхом їхнього поділу на первiснi членороздільні звуки, збережені санскритом.

Пряме відношення до творення слів має так зване асоціативне мислення людини. І в українській мові, i в санскриті чимало слів є результатом отого мислення – це коли якості, особливості якогось об’єкту чи явища асоціюються з якимось іншим об’єктом, явищем. Скажімо, у південно-східних говірках української мови побутує загальна назва грибів – губ’яки. На виникнення цієї назви вплинула зовнішня схожість грибів до губ людини. А, в свою чергу, термін губи виник від причетності губ до витворення звуків, а звук у давнину у наших предків означався первісним членороздільним звуком гу, який законсервувався в цьому ж значенні й формі у санскритських лексемах гу, ґгу. Ось таке вам спільнокореневе прагнiздо (гу, губи, гудіти, губ’яки та iн.).

Асоціативне мислення предків українців мало вплив i на витворення ряду слів, пов’язаних із тваринним та рослинним світами. Скажімо, до вислову тварина спричинилася пiдмiчена людиною особливість тварин поспішно утікати від неї. А початки згаданого вислову легко простежити завдяки санскритській лексемі тварана – те, що швидке, поспішає, квапиться. А от первісний зміст українського слова баран (баранина) був пов’язаний з тим, що в уяві пращурів українців – то просто харчі. І тут санскрит приберіг оту особливість цієї тварини бути харчами у терміні – бгарана, що крім значення харчі ще й означає: здобуток, підтримка та ін. У північних українських говірках м’ясна тварина бик має найменування – бук, а санскрит володіє словом бгукті, що означає їжа, харчі, насолода. Ось вам i вплив асоціативного мислення на творення слів.

Leave a Comment