ЧИЇХ БАТЬКІВ МИ ДІТИ?

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Сучасні прізвища складають частину історії нашої держави. Вони слугують своєрідним літописом, в якому представлений не тільки теперішній громадський стан людини, а й віддзеркалюється весь її родовід, часом навіть ціла історія окремого населеного пункту. Хіба не вражає той факт, що кожен скіф, за звичаєм свого часу, мав знати свій родовід до сьомого коліна, щоб бути гідним громадянином свого народу? А хто з нас, сучасних українців, знає свій родовід, хай навіть не до сьомого, хоча б до п’ятого покоління? То може ми сучасні, гірші від тих, що жили на українській землі ще дві з половиною тисячі літ тому?

Походження власного прізвища цікавило не одне покоління наших земляків: одні хотіли «докопатися» до глибинних витоків свого роду та встановити генеалогічний зв’язок з далеким минулим, інші – віднайти підтвердження свого знатного походження, встановивши спорідненість із шляхетськими особами давноминулих віків, а дехто – втамувати свою допитливість. Але, на жаль, це вдавалося зробити тільки одиницям, як, наприклад М. Каплаушенку з Осівець, який в своїй книзі «Дзвонарі» описав столітню історію представників свого роду.

Коли і як виникли притаманні нашому здвижовському краю прізвища? Адже відомо, що у древніх греків їх взагалі не було, а населення сучасної Ісландії прізвищ не має й досі. В це важко повірити, але перші українські прізвища виникли ще до християнства за часів язичества. Здебільшого це були назви засновників родів, чиї нащадки входили в наймогутніші родоплемінні об’єднання – древлян і полян. Кордон між державою полян і державою деревлян проходив по річці Здвиж, а прилеглі до неї землі не один раз ставали ареною жорстоких битв цих двох потужних племен. Враховуючи, що сучасна територія Брусилівщини знаходиться саме на древніх деревлянсько-полянських землях, можна стверджувати і про прадавнє язичеське походження деяких прізвищ мешканців нашого району.

Язичеські наймення предків роду були унікальними прізвищами, які характеризували ту чи іншу людину та означали місце народження, проживання, риси зовнішності, особливості характеру, ремесло, речі побуту, наймення «живих» сил природи, язичеських божеств, лісових звірів і птахів, тощо. Серед прізвищ, які зберегли свою язичеську автентичність і, практично, без змін дійшли до нашого часу можна назвати такі: Лев, Заєць, Вовк, Лисиця, Кот – від лісових звірів, Дрозд, Шпак, Сорока, Синиця, Орел, Журавель, Деркач, Кулик, Боклан – від птахів, Горай, Колос, Снопок – землеробські наймення, Коваль, Кушнір, Швець, Скурат, Седун, Бондар, Стельмах, Грабар – від назви ремесла, Дуб, Рудь, Коструба, Головач, Прищепа, Товкач, Усик – від зовнішнього вигляду, Цівончук – управитель князя, Чоп, Речич – від місця проживання, Рожа, Рода – язичеська покровительниця матерів-роженець. Жителі нашого краю, котрі мають вказані прізвища або подібні до них повинні бути вдячними своїм далеким прародичам за те, що зуміли пронести назви своїх родів через не один десяток поколінь.
Після прийняття християнства язичеські прізвища почали витісняться, а кожна людина стала одержувати християнське ім’я, найчастіше грецьке. Проте ще на протязі деякого часу в період християнства людина мала два наймення – церковне і родово-племінне, по якому вона була знана в прилеглих поселеннях.

Під час існування князівської держави Київської Русі та й деякий час після її розпаду прізвища означали привільований стан князівської верхівки, а тому утворювалися від імені батька князя. Наприклад, Святослав Ігорович, Володимир Святославович, Святослав Володимирович і т.д. Звичайно до імені й прізвища часто додавались характерні ознаки того чи іншого князя: Ярослав Мудрий, Володимир Великий, Святослав Хоробрий. Саме тому, мешканці нашого району, які носять прізвища Хоробрий, Щасливий, Білий, Великий, Малий, Чорний, Горбовий, Погорілий, Кисіль чи інші подібні до цих, скоріше за все, успадкували їх від тих своїх предків з часів Київської Русі, котрі зуміли врятуватися від смертельного меча злощасної монголо-татарської навали.

Період Великого князівства Литовського привніс розшарування в майновий стан населення нашого краю. Простому люду не дозволялося мати прізвищ, а ті які були передані по спадку від батьків трималися в таємниці. Натомість, спадкові родові прізвища виникли в середовищі вищих верств феодального суспільства — князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків. Більшість таких прізвищ закінчувалось на -ович, -евич, і були генетично пов’язані з іменами по батькові: Андрухович, Антонич, Антонович, Богданович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевич, Зінкевич, Лукашевич, Самойлович, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв’язок з патронімами. Серед таких, що залишили глибокий слід на території Брусилівського району варто відмітити такі: Бабич, Буханевич, Басалкевич, Бендюкевич, Дзядевич, Одарич, Щунович. До знатних боярських родів XIV – XV ст. відносились також ті, які мали не типові, як для того часу, прізвища: Єльці, Закусили, Заморенки, Костюшки, Олізари, Стрибулі, Тиші, Ханенки.

З XVI століття поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів стають наймення, що утворювались від назв населених пунктів за допомогою суфіксів -ський, -цький, -зький. Є численні докази того, що назви представників феодальної верхівки з такими прізвищами, у більшості випадків, – це назви за певним населеним пунктом, що був місцем проживання власника і тому вважався центром феодального володіння. Наприклад, Білошицькі(з Білошичів),Сингаївські (з Сингаїв), Суходольські (з Суходолів), Самборські (з Самбора), Камінські (з Кам’янця), Чоповські (з Чоповичів), Білоцькі (з Білків), Дідківські (з Дідковичів), Левківські (з Левковичів) і т.д.

У нашій та й зарубіжній літературі помилково вважають чимало родин української шляхти з прізвищами на –ський поляками. Ця помилка живе і у свідомості багатьох українців. Такі вже парадокси української історії. Але із опублікованих у ХІХ ст. документів української шляхти (збірка «Акти о шляхєтскіх родах Юго-Западной Россії») видно, що десь із середини ХVІ ст. до середини ХVІІ ст., коли Польща поширила свою владу на українські землі, понад 700 родин української шляхти перейшли у католицьку віру, зреклися українства. Дехто з істориків називав ту нашу еліту «украденими дітьми».

Хотілося б також внести деяку ясність і у саме поняття шляхти, а то, не дай боже, прочитавши цю статтю дехто з власників прізвищ на –ський, -цький та –зький почне відчувати свою зверхність над представниками суспільства з іншими прізвищами. За висловом Василя Незабитовського під шляхетством завжди розумілась якість крові, а не майновий стан особи, що передавалося від батька до дітей без будь-якого відношення до майна. І дійсно, тільки перші власники земель і поселень, увібравши їхню назву, могли рахуватися вищим привілейованим класом суспільства. Причому всі вони були різних національностей: Тиші-Биковські (взяли назву від нашого села Бикова) – литовці, Глінські (з Глінська) – татари, Любомирські (з Любомира) і Монастирські (з Монастирища) – українці.

В ті далекі часи доказом походження шляхетського роду слугували герби, які застосовувалися на різних документах. Наприклад, шляхтичі Добровольські, що проживали на землях магната Олізара в селі Романівка мали герб Дембно. Це допомогло роду Добровольських підтвердити свій шляхетський стан і отримати дворянський титул після приєднання Правобережної України до Росії. До речі, для Російської Імперії велика кількість шляхти стала справжньою проблемою, бо на відміну від Польської держави, куди на протязі довгого часу входив і наш край, дворянський титул там надавався тільки знаним людям, спадкоємцям дуже багатих осіб або за значні досягнення в ім’я Імперії, звичайно, з матеріальною винагородою. Через це з середини XIX століття почався зініційований Миколою Першим процес декласації українсько-польської шляхти і перевід її в склад міщан і селян – звідси і зміна прізвищ, в основному, на найбільш поширені з суфіксами –енко (єнко) і -ук (юк), -чук .

Натомість прізвища переважної більшості населення волинсько-подільської та галицько-польської земель тільки прив’язувалися до географічних назв і не більше. Саме тому, власники шляхетських прізвищ, які заселяли наш край у XVIII і особливо XIX століттях переважно були безземельними і не мали ніякої власності, навіть власного будинку. Вони так як і місцеві селяни йшли в найми до панів, або самі пани привозили їх з Волині та Галичини для роботи по своєму господарству: Порицьких (з Порицька), Галицьких (з Галича), Тарнавських (з Тарнова), Ходаківських (з Ходаків), Мошківських (з Мошни). Для декого Брусилівщина стала рідною завдяки їх церковній діяльності, як, наприклад, для Лотоцьких, Метельських, Кобилянських.

Звичайно, найбільшу групу прізвищ нашого краю складають прізвища з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук. Вперше патроніми (утворені від імені батька) на -енко зустрічаються у пам’ятках XVI ст., і локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення прізвищ на -енко уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Лівобережної України, що було обумовлено розквітом українського козацтва. Представлені вони і в козацьких реєстрах від 1649 року: Федір Мусієнко, Роман Павленко, Марко Антоненко, Аврам Федоренко (Брусилівська сотня); Лаврін Мартиненко, Матвій Андрієнко, Лесько Іванченко (Водотиївська сотня).

Що стосується утворень на -ук (-юк), -чук то вони зустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в джерелах XVI ст. на території західного регіону: Сенко Павлюк, Омельян Савчук, Сава Омельчук та ін. На інші території такі найменування поширюються у XVII – XVIII ст. Як і патроніми на -енко, іменування по батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. переходять у розряд спадкових прізвищ і на території Брусилівщини: Опанасюк, Дорощук, Онищук, Лаврінчук, Федорчук та ін.

У тих випадках, коли жінка рано лишалась вдовою і ставала главою сім’ї прізвища з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук походили від жіночого імені матері майбутнього козака: Ганненко, Катренко, Марусенко, Катеринчук, Одарчук.

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища. Наприклад, прізвище Кушніренко витлумачується як «син кушніра», Кравченко, Кравчук – як «син кравця», Коваленко, Ковальчук – як «син коваля», Ткаченко, Ткачук – як «син ткача», Шклярук – як «син шкляра», Мельниченко, Мельничук – як «син мельника», Бортнічук – як «син бортника» і т.д.

В часи козаччини на Запорозьку Січ утікала велика кількість селян з усієї України. Втікачам надавали нові прізвища, щоб їх не могли розшукати їх власники. Але оскільки у більшості козаків вже були прізвища похідні від імені батька чи матері, або за родом професії, то прибулим надавали жартівливі прізвиська: Рябокінь, Білоус, Телепун, Чубенко, Крикуненко, Зубенко, Сіренко, Халепа, Індичук, Гудзь, Лизогубенко, та ін. В окрему групу слід віднести прізвища, походження яких пов’язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорізькій Січі: Запорожець, Козак, Козаченко, Хоруженко, Гайдученко, Пушкар, Гетьман, Сердюк.
На часи козаччини слід відносити й утворення групи прізвищ з суфіксом –ець, який вказує на вихідців з різних поселень України. Так, в козацькому реєстрі отаманом Брусилівського куреню значиться Василь Богуславець (родом з Богуслава), а в реєстрі козаків Запорожської Січі був присутнім козак на прізвище Брусиловець (родом з Брусилова). Серед прізвищ Брусилівського району такими є Водотиєць, Задніпрянець, Кочерівець, Габенець, Волинець. До речі, деякі прізвища на –енко також можуть вказувати на місцевість, звідки прибув в наш край перший носій прізвища. Наприклад, Ковриженко з Ковриговщини, Волошенко з Волощини, Бойченко (Бойко) з Бойківщини.

Чималу групу прізвищ того далеко козацького часу становили антропоніми, тобто похідні від назв осіб за етнічною приналежністю: Литвин, Литвиненко, Литвинчук (литвинами на Україні називали не лише литовців, а й білорусів), Москаленко, Москальчук, Циганенко, Циганчук, Ляшенко, Татаренко, Сябро, Сербенюк, Прус і т. д. Слід зауважити, що далеко не завжди перший носій такого прізвища належав до неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь з наших земляків пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення одержати від земляків відповідне прізвисько, що згодом переходило у прізвище.

Звичайно, найбішого розмаху надання прізвищ населенню Правобережної України набуває з початку XIX століття, коли вже вся територія Брусилівщини перебувала під владою царської Росії. Це було обумовлено двома причинами: переписом всього населення, включаючи селян-кріпаків, та, як вже було сказана вище, декласацією нищих верств шляхетської знаті. Саме на цей період припадає утворення прізвищ від церковнослужителів різного рангу: Дяченко, Дячук, Паламарчук, Паламаренко, Титаренко; від колишнього міського й сільського начальства: Старовойт, Старовойтенко, Старченко, Войтенко, Пустовійт, Гуменюк, Присяжнюк; від особливості розташування житла, садиби людини: Заболотний, Загребельний, Зарудній, Луговий, Лісничук, Нагорний, Наріжний, Підгорний, Підгайний, Сосновий, Гайовий, Нижник; від характерної прикмети житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохижа. Новоприбулій до села особі могли надати прізвище Заброда, Зайда, Приходько, Новик тощо.

Слід особливо підкреслити, що кожне прізвище вартує окремого розгляду, а тому, досліджуючи свої родоводи необхідно встановити приблизний історичний період, на який припадає перша згадка про представника роду. Тільки після цього можливо дізнатися походження назви свого прізвища, адже навіть ті прізвища, які закінчуються на –енко або – ук (-юк), -чук можуть приховувати в собі колишнього шляхтича чи навіть особу іншої національності.

Так, наприклад притаманне брусилівське прізвище Тюрменко, утворилось тільки наприкінці XVIII або початку XIX століття. З архівних матеріалів відомо, що ще в 1762 році війтом (міським головою) Брусилова був Грегор Тюрма, від якого згодом і пішла одна з гілок Тюрменків. А згідно Л. Похилевича вже в 1870 році брати-селяни Тюрменки володіли невеликими земельними наділами в нашому містечку.

Одними із засновників села Краківщина були нащадки славного козацького роду Булахів з Полтавщини, які згодом від російського пана одержали прізвище Булашенко. І таких прикладів зміни прізвищ за часів панування царизму на теренах нашого краю є дуже багато.

Leave a Comment