ЧОМУ БРУСИЛІВ НЕ СТАВ МІСТОМ ?

Автор: ВОЛОДИМИР КИСІЛЬ

Народ який не знає свого минулого – це народ без майбутнього. І не має значення, чи мова йде про історію країни, міста, села чи селища. Адже літопис кожного окремого поселення лягає цеглиною в загальну історичну домівку держави, слугує стрижнем духовного розвитку цілої нації. Для одних – це довгий тернистий шлях становлення та розвитку, який своїми коріннями сягає прадавньої трипільської культури, для інших – це нетривалий період зміни декількох поколінь. Одні міста і села, витримавши навали завойовницьких війн та історичних лихоліть, розбудувались і перетворились на великі модерні міста, інші з плином часу занепадали, а деяких вже навіть не знайти на сучасній географічній мапі України. Так і наш Брусилів, який тривалий час перетворювався з розвинутого древнього культурного, промислового, сільськогосподарського і торгового центру на шляху “від Кракова до Кийова” на запустіле безперспективне село, розміщене всього за 80 км від столиці.

В зв´язку з цим досить цікаво було б дізнатися, чому Брусилів “деградував” в своєму розвитку, з яких часів почалася його депресія та що цьому передувало. Хотілося б мати правдиву картину його занепаду, основану на реальних фактах, а не ідеологічній пропаганді чи державній доцільності тих чи інших урядів. І як виявляється, для цього не потрібно занурюватись в усю глибинну більш як 900-літню історію нашого селища (а за деякими відомостями на території сучасного Брусилівського району існували поселення пізньої трипільської культуру ще в III -II тисячолітті до нашої ери), а достатньо зробити ґрунтовний аналіз історичної статистики та деяких невідомих донині архівних документів останнього століття.

Відомо, що ще з давніх-давен і до наших днів статус міста чи села визначався, в першу чергу, кількісним складом його населення. При збільшенні чисельності жителів населеного пункту до певним чином визначеної кількості, село стає селищем, селище – містом, місто отримує статус райцентра чи обласного центра і т.п. Саме тому, спочатку варто проаналізувати зміни кількісного складу населення Брусилова від часів, коли воно було досить розвинутим містечком, й до теперішніх днів. Спробуємо це зробити в порівнянні з сусідніми та деякими іншими містами та селищами Житомирської області (“Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область”, с.121, 343, 357, 410, 438, 550, 559, 566, 584), а для зручності всі дані представимо у вигляді таблиці.

Як бачимо, в середині XIX століття містечко Брусилів було найбільшим в окрузі, хоча входило до Радомисльського повіту, а на початку XX століття і до встановлення радянської влади по кількості жителів воно поступалося тільки повітовому Радомислю. А на початку 1900 року в Брусилові проживало біля 6,5 тисяч чоловік. В цей час в містечку була лікарня та 22 приватні школи. Слід також відмітити, що в середині XIX та на початку XX століття майбутній районний центр Брусилова Коростишів значно поступався йому по кількості жителів. А що ж сталося потім?

Після встановлення радянської влади часті, а й часом безглузді, адміністративно-територіальні реформи дуже дорого коштували брусилівчанам. Саме вони стали найголовнішою причиною занепаду Брусилова. Так, в березні 1923 року Брусилівський район увійшов до Білоцерківського округу Київської губернії, в червні 1925 року – до складу Київського округу, в 1932 році – в Київську область, а 12 вересня 1937 року – в новоутворену Житомирську область. В грудні 1962 року Брусилівський район ліквідовано, а населені пункти передані до реорганізованого Коростишівського району. При цьому Коростишів отримав найбільше в той час, а Брусилів, звісно, найбільше втратив. За рахунок такого об´єднання Коростишівський район перетворився, після Овруцького і Коростенського, в найбільший в області, що давало йому значні обласні і республіканські преференції. Державні кошти вкладались в своє місто, а Брусилів став “рибальською та мисливською вотчиною” партійних функціонерів та державних чиновників області й району, про що досить влучно пише в своїй книзі “Як живеться пані провінції у Житомирі?” письменник, наш земляк Олексій Опанасюк. Лише у червні 1990 року, завдячуючи відселенню людей з постраждалих від радіаційного забруднення Народичів, Брусилівський район був відновлений в якості самостійної адміністративно-територіальної одиниці у складі Житомирської області.

Не менш болючими для Брусилова були “ленінсько-сталінські” індустріалізація, колективізація та культурна революція, що вогненним мечем пройшлися по добробуту людей. Вони не тільки спустошили засіки великого хліборобського краю, а й наклали свій відбиток на духовний розвиток не одного покоління наших земляків. Спробуємо проаналізувати це на основі історичних фактів.

Незважаючи на відміну кріпосного права, життя українського селянина наприкінці XIX та початку XX століття залишалося вкрай важким. Дуже багато українців виїзжали в пошуках кращої долі до Росії та за океан, а переважна більшість селян залишалась безземельною. На відміну від такого узагальненого положення стану українського селянства у Брусилові ж більшість селян за період після розкріпачення і до Жовтневої революції змогла обзавестися землею та вести стале господарство. Так, у 1912 році в Брусилові було 603 селянські господарства, які володіли 1668 десятинами землі. Причому тільки 43 селянські двори були безземельні, а майже половина селянських дворів мала від 1 до 3 десятин землі. На 40 “куркулів” припадало 416 десятин землі (“Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область”, с.359). Тобто кількість безземельних селян приблизно рівнялась кількості куркулів. Решта, а це понад 86% були середняками, або як зараз модно говорити “середнім класом”. Можливо саме тому так тяжко будувалась Радянська влада на Брусилівщині? Хіба хотіли селяни віддавати зароблене тяжкою хліборобською працею у колгоспи?

Під час колективізації селяни Брусилівщини також чинили відчайдушний опір та саботаж створенню колгоспів. Про це свідчать дані з недавно ще засекречених архівів. В документі №150 “Зведення інформаційної групи Наркомзему УСРР про хід суцільної колективізації на 10 квітня 1931 року” від 25 квітня 1931 року говориться:
“На Правобережжі сколективізовано 995 061 бідняцько-середняцьких господарств, або 55,1%. Відстають такі райони:
1.Чорнобильський 16,7% 2.Солобківецький 22,0% 3.Брусилівський 22,7% 4.Крижопільський 22,8% “

А ось ще уривок з документу за №244 “Доповідна записка Голови ЦКК КП(б)У В.П. Затонського ЦК КП(б)У про стан колгоспів, громадського харчування, адміністративні порушення та про хлібоздачу у Київській області” від 16 серпня 1933 року:
“Побывал в районах: Брусиловский, Попельнянский, Сквирский, Володарский, Тетиевский, Оратовский, Монастырищанский, Мархлевский, Новоград-Волынский, Барышевский и Коростенский, в каждом от 1-го до 5-ти колхозов.
В Брусиловском районе один (правит единоличник) сдал весь план рожью, получил квитанции, а остальной хлеб закопал на огороде. Его изловили, пристыдили, заставили свезти хлеб домой обратно в комору. Это должно было создать впечатление, что действительно излишков не “контрактуют”, но село толкует – хитрят большевики. Не доверяют и колхозники, даже хорошо настроенные. Не меньшее значение имеет столь же отвратительная организация труда около молотилки – перебои с подвозкой, неудачное расположение подавальщиков, вялость барабанщиков и т. п. Колхозник, работающий за паек, при остановке молотилки идет спать. Настоящей заинтересованности мало, а МТС не руководит. Ни в одной из видимых мною МТС настоящего оперативного руководства не чувствовалось.”

Колективізація, голодомор та Велика Вітчизняна війна остаточно знищила Брусиловських селян-господарів, перевівши їх у склад “батраків” без паспортів та з палочками-трудоднями. В 1934 році на базі колгоспу, з промовистою назвою, “Перебудова” створили 4 артілі: “16-річчя РСЧА”, ім. Косовського, ім. Будьонного та ім. 17-го партз´їзду. Згодом після війни колгоспи об’єднали – їх стало два, а в часи “застою” був у Брусилові один колгосп “Комсомолець”.Та й той, як поговорювали в той час місцеві жителі, мав досить значні борги перед державою.

До початку 30-х років минулого століття Брусилів мав вигідне транзитне положення. Через містечко проходив шлях з Заходу на Київ, а головна дорога проходила за маршрутом Житомир – Брусилів – Бишів – Київ. Саме ця обставина довгий час відігравала ключову роль в розвитку промисловості, торгівлі і культурного життя Брусилова. Але з відкриттям шосейної бруківки від Житомира до Києва через Коростишів, саме там, де зараз проходить автошлях Київ-Чоп, Брусилів було відкинуто на задвірки радянської історії. Він був уже не київський, але так і зумів стати житомирським. Брусилів, як райцентр, був чужим і неперспективним для області, і було вирішено передати його Коростишеву. Великою мірою це вдарило і по промисловому розвитку нашого селища. Звернімося ще раз до історичних фактів.

За даними 1900 року в Брусилові було 43 чинбарні, спиртзавод, 4 повстяні фабрики, 2 водяні, паровий та вітряний млини, 4 кузні, 2 слюсарні майстерні (“Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область”, с. 358). А ще, як пише в своїй статті “Тернії на життєвій дорозі”, що була опублікована в газеті “Відродження”, Василь Савич Ткаченко “…з 1793 року і понад півтора сторіччя в Брусилові працював цегельний завод, ліворуч де обіч асфальту на Костовці стояли шість просторих, з дошок і також критих черепицею, воловень. Були тут також шкірзавод, бойня, декілька дубомелок, стельмашні, а брусилівський ліс йшов на київську меблеву фабрику”. Крім того Брусилів разом з Богуславом були найбільшими центрами по виготовленню кожухів на Київщині у XIX столітті (Николаева Т.А. “Украинская народная одежда”. -с. 62). Мабуть новій владі все те стало не потрібно, а під час перебування Брусилова в складі Коростишівського району всі державні кошти осідали в районному центрі. Один цікавий факт, який довго замовчувався, красномовно про це свідчить.
Напевно, багато жителів Брусилівщини знають коростишівський завод “Електроприлад”, що являв собою філію київського заводу. Так ось, цей завод на початку 70-х років минулого століття повинні були побудувати в Брусилові. Вже й місце було вибране підходяще – за лікарнею по дорозі до Нових Озерян. Але високі житомирські партійці похлопотали перед Києвом, і завод виріс в Коростишеві. Наслідки цього не забарились. В 1970-1980 роках брусилівська молодь масово від”їжджала у великі міста, а 1983 рік став апогеєм занепаду Брусилова. Тоді була закрита восьмирічна школа, а всі її учні переведені до середньої. Та й вона була б напівпуста, якби не наповнювалася учнями ще раніше закритих сільських шкіл Лазарівки, Костовців, Карабачина, Яструбеньки та старшокласниками з Осівецької і Хомутецької восьмирічних шкіл.

Та все ж найбільшого удару було завдано по культурі і духовності наших земляків. Завдяки своєму унікальному транзитному центру Брусилів був вузлом, де перепліталися різні культури – українська, російська, польська, єврейська, німецька, болгарська та інші. На початку XX століття в мiстечку були дві приходськi православнi церкви – Воскресенська i Вознесенська. Воскресенська церква збудована в 1738 роцi, а Вознесенська церква зведена в 1845 роцi замiсть згорiлої. Були також два молитовнi будинки єврейськi, крім синагоги, збудованої в 1850 році, яка видiлясться розмiрами та прикрасами у єврейському дусi. Латинський костьол, збудований Чацьким у 1782 роцi, кам´яний, дуже гарний, був капуцинським монастирем. Так от, одну церкву в 1936 році переобладнали під клуб. Крутили там вже звукове кіно, документальну хроніку про Велику Сталінську конституцію. А з другого Божого Храму зробили шикарну ресторацію. А в 1979 році місцевим та районним начальством було підірвано і повністю зруйновано старий костьол, що був вже визнаний деякими міжнародними релігійними громадами історичною пам´яткою. На сьогодні він міг би стати костьолом-музеєм, куди б приїздили католики зі всього світу, що давало б додатково до Брусиловської казни не одну сотню тисяч гривень на рік.

Важко уявити яким би міг бути Брусилів зараз, складись його “доля” по-іншому. Можливо він був таким як швейцарський Давос чи польська Зелена Гура? А можливо розрісся так, як нинішній Коростишів? Але йому випало пройти свою історію, сповнену відчаю, жалю і навіть трагізму, з якої теперішні жителі Брусилова повинні виносити уроки.

Leave a Comment