50 РОКІВ, ВІДАННІ ШКОЛІ

Автор: ВОЛОДИМИР СВЯТНЕНКО

Не з кожної зернини вродить жито,
Яка б родюча не була земля,
Та руки хлібороба працьовито
Зростять налиті колосом поля.
Так само й в школі з кожної дитини,
Якої б долі й вдачі не була,
Повинен педагог зростить Людину
І в Світ вести стежиною добра.

У «Практичному словнику синонімів української мови» слова вчитель і педагог є синонімами. Але на мою думку, ставити знак рівності між цими словами не варто. Учитель — це викладач окремого навчального предмета, який передає своїм учням певні знання, а педагог — це і викладач, і вихователь, і психолог, і старший товариш. Педагог не лише цеглинками знань вибудовує розум дітей, не лише засіває їхні душі зерном доброти, поваги, справедливості, але й допомагає своїм підопічним знайти в житті ту дорогу, яка веде до успіху. Учителем стають після п’яти років вишу, а вивчитися на педагога неможливо, ним потрібно народитися. Учитель приходить до школи на години, а педагог повсякчас живе школою і дітьми. Результат роботи учителя помічається швидко — в табелі успішності учнів, а працю педагога оцінити важко: його здобутки не приходять одразу, вони з’являється через багато років. Учитель може легко змінити роботу, наприклад на більш оплачувану, а педагог ніколи не зрадить своєму покликанню, хай навіть за свою працю буде отримувати копійки. Учитель може помилятися, бо його неточності й похибки легко виправити, а педагог не має права на помилку, адже він відповідальний за людські долі. Саме тому, учителів – багато (у деяких селах їх навіть більше, ніж учнів), а педагогів – одиниці…

Я рахую, що мені дуже пощастило в житті, бо доля звела мене  із справжнім педагогом, прекрасною жінкою і щедрої душі людиною — Світланою Олексіївною Сафроновою. Наше знайомство відбулося 1976 року, коли я пішов до першого класу Брусилівської восьмирічки. У той час Світлана Олексіївна працювала піонервожатою і без її участі не проходили жодні культмасові заходи нашої школи. Добре пам’ятаю гурток танців у Будинку піонерів, де вона навчала нас, вайлувату малечу, премудростям гопака. Не передати словами ті відчуття, якими повнилися наші дитячі серця від походів у ліс на день піонерії. Світлана Олексіївна організовувала все так бездоганно, що в той короткий відрізок позашкільного часу вміщалося все — і спортивні змагання, і пісні біля вогнища, і романтичне знайомство з незвіданою доти лісовою місциною.

Яка ж то була радість для всіх моїх однокласників, коли наймолодша учителька школи стала нашим класним керівником! На протязі семи років сходинка за сходинкою вона дбайливо готувала нас до дорослого життя. Щоденною наполегливою працею Світлана Олексіївна не лише робила уроки російської мови і літератури цікавими і незабутніми, постійно вдосконалюючи свою викладацьку майстерність, але й багато часу приділяла суспільно-виховній роботі. Вона, як той майстер-ювелір, день за днем ретельно гранувала свої перші «учнівські алмази», перетворюючи грубих, пустотливих, неосвічених сільських дітлахів у вихованих, культурних і розумних молодих людей.

У роботі Світлани Олексіївни Сафронової відчувалося щось таке глибинне, потаємне, загадкове, що завжди притягувало до себе. Вона володіла якимось незбагненим педагогічним даром, адже насамперед намагалася бути близькою зі своїми учнями, натомість зовсім не зважала на свою репутацію серед колег-учителів. Як учитель, Світлана Олексіївна намагалася пояснювати складні речі просто – зрозумілою для нас мовою, а, як вихователь, непрості конфліктні ситуації, що частенько виникали як поміж учнями, так і з учителями, розряджала швидко й самобутньо. Приведу один епізод із нашого шкільного життя, який яскраво демонструє відношення педагога до своїх учнів.

1983 року, після закінчення навчального року, на наш 7-й клас чекав літній трудовий табір. За радянської доби такі табори практикувалися по всім сільським школам, щоб надавати шефську допомогу рідному колгоспу. Зранку до полудня ми працювали в полі: вирощували помідори та капусту. Приблизно о тринадцятій юні трудівники обідали в шкільній їдальні, а потім відпочивали у старому парку. Свій вільний час ми зазвичай заповнювали грою у футбол, волейбол, квадрат, або просто спілкувалися під розлогими кронами колишніх панських лип. Якось хтось із хлопців приніс карти і ми відразу взялися до справи. Тоді дуже популярним був покер (нині в Україні його визнали спортивною грою). Раніше ніхто не наважувався грати в карти в школі, бо це виходило за рамки усталених моральних принципів радянської людини.

Серед густих трав у затінку парку під веселий спів пташок ми загралися так, що не помітили, як до нас підійшов директор школи Дмитро Андрійович Захарченко. Він не на жарт розгнівався і почав сваритися, а потім відправився на пошуки класного керівника картярів. За якийсь час до нашого гурту наблизилася Світлана Олексіївна. Ми, похнюпивши голови, вже очікували на суворе покарання, але на наш подив учителька повелася досить спокійно. Вона забрала всіх нас зі школи до свого двору (Світлана Олексіївна проживала навпроти восьмирічної школи на вулиці Партизанській), а потім винесла з хати картате жакардове покривало і, як ні в чому не бувало, мовила з ґанку: «Ось візьміть. Постеліть на травичці й грайте тут, у дворі. Це ж не школа»…   

Інколи урок порівнюють з «театром одного актора», де головну роль виконує досвідчений педагог. Проте для професійного актора сценарист пише сценарій, режисер допомагає під час репетицій, інші люди – в оформленні сцени, освітленні, музичному супроводі. А ось педагог є одночасно і сценаристом, і режисером, і постановником, і актором, котрий щодня ставить не один, а кілька спектаклів. Впевнений, якби Світлана Олексіївна не вибрала учительську стезю, вона неодмінно б стала актрисою, адже більшість її уроків дійсно нагадували театральну виставу, з чітко визначеним розподілом ролей, з цікавими явами і діями, з несподіваними експромтами і своєрідними вигадками, з комічними етюдами, переплетеними вузлами часом зовсім недитячого гумору.

Про неабиякий педагогічний талант Світлани Олексіївни свідчить ще один цікавий випадок, який трапився з нами в 10-му класі. На уроках російської літератури ми вивчали роман Льва Толстого «Війна і мир». Досі не розумію навіщо Міністерство освіти включало цей двотомний твір у шкільну програму, адже освоїти його середньостатистичному учню було не під силу. Проте учитель повинен був виконувати навчальний план, наперед знаючи зі своєї практики, що навряд чи хто прочитає цю шедевральну працю повністю. Одначе, добра третина питань екзаменаційних білетів з російської літератури у випускному класі присвячувалося саме «Війні і миру». І, напевно, тільки якесь внутрішнє відчуття мудрого педагога могло підказати Світлані Олексіївні ідею, щоб замість читання роману Льва Толстого всім класом переглянути однойменний художній фільм. Учителька домовилася з Коростишівською районною кіномережею (на той час Брусилів входив у склад Коростишівського району) і у селищному Будинку культури спеціально для нашого класу демонструвався фільм «Війна і Мир», де в головних ролях Андрія Болконського та П’єра Безухова грали видатні радянські актори В’ячеслав Тихонов і Сергій Бондарчук. Ось таким чином ми ознайомилися з цим художнім твором, а винахідливості сільської вчительки могла б позаздрити навіть мастита професура столичних університетів.

1 вересня 2018 року ропочався новий навчальний рік, який стане п’ятдесят першим в педагогічній діяльності Світлани Олексіївни Сафронової. Піввіку свого життя вона віддала рідній Брусилівській школі. У неї були різні учні, як по розумовими здібностями, так і за характером, але у всіх них вона завжди вбачала Людину. Разом зі своїми класами учителька переживала маленькі екзистенційні кризи, подолавши які її учні стрімко дорослішали, а вона сама набиралася філософської мудрості.

На довгій звивистій педагогічній стежині Світлани Олексіївни було всього: труднощі і розчарування, важкі, часом непіддатливі учні і злі, заздрісні колеги, але, щоб не траплялося, вона ніколи не зраджувала своїм життєвим принципам. Багато з її випускників успішно закінчили університети, академії, інститути і технікуми. Так, із 36 випускників нашого класу 1986 року випуску 11 чоловік вступило до вищих навчальних закладів, а ще шестеро — до технікумів. Для сільської школи радянських часів цей показник більш ніж переконливий, щоб свідчити про рівень педагогічної майстерності класного керівника. Серед випускників Світлани Олексіївни Сафронової — люди самих різних професій: інженери і управлінці, банківські працівники і державні службовці, директора підприємств і ресторатори, бухгалтера і економісти, будівельники і комбайнери, водії і слюсарі, військові і міліціонери…, але найбільше – учителів. І ким би не були її учні, головне, що всі вони стали порядними і чесними людьми. Про таких як Світлана Олексіївна гуру менеджменту Колін Тернер якось сказав: «Досягти успіху не означає, що ви повинні зробити що-небудь визначальне. Це значить, що ви повинні робити те саме, що і всі, тільки виключно добре».

Leave a Comment